Про переїзд до Америки, про нове життя у новій країні, про нові стосунки… у блозі української мами.
Джерело: facebook/Марлен Пеня Кабрера
♥♥♥
Замок не застібав, а мені так хотілося взяти з собою більше речей. Чемодани більше скидалися на змію, яка поглинула свою жертву — роздуті до неможливості. Здавалося, ще трохи і блискавки тріснуть, звільнившись від зайвого вантажу. 23 кг. Все як належить. І таких три. Три червоні валізи. Все моє колишнє життя помістилося у ці маленькі сховища особистих спогадів. Взяла з собою все рідне: сімейні фотографії, улюблені книги та куховарські татові енциклопедії. Я дарувала їх йому на дні народження. Одна валіза була для Анхеля, друга для мене і третя для всяких дрібниць, близьких серцю.
Згадую ту величезну купу одягу в кутку нашої із сином кімнати і прямо сльози навертаються. А як же. Виїжджаємо назавжди. Ця купа пожитків буде нагадуванням про те, минуле життя… Поки пишу цей текст, Анхель несамовито кличе мене глянути на бурундука, який живе у нас під порогом. Ах да. Живемо ми тепер у Америці.
Джерело: facebook/Марлен Пеня Кабрера
♥♥♥
Наш новий будинок
Напевно, потрібне все по порядку. Ну що ж, почну. Минулої весни абсолютно несподівано для себе, але цілком очевидно для Всесвіту, до мого життя увійшов чоловік, який змінив градус мого просування по життєвій осі на 360 градусів! Ні, не принц із казки, не вампір із фільму і не мільйонер із книжкової саги. Звичайний чоловік. Та ось річ у тому, що за цим «звичайний» ховалося щось таке, завдяки чому я безстрашно наважилася поїхати на інший край світу. Хоча. Не наважувалася я зовсім. Просто зрозуміла: все, люба, ти потрапила!
Буквально одразу зрозуміла, що Джастін — мій наречений, саме той чоловік, на який я так довго чекала! Зараз сидячи на дивані і слухаючи іноземну мову, що долинає з телевізора, здається, що зовсім не було тих 9 складних місяців очікування візи, не було переживань, хвилювань та безсонних ночей. Всі важкі моменти цього стресового процесу починають стиратися з пам'яті. Хоча, чесно, при згадці слова віза моє тіло охоплює холодок і по шкірі пробігають мурашки. Надто вже нелегко далося мені очікування.
Відносини з дистанцією в тисячі кілометрів і різницею в часі, коли він ще спить, а ти вже носишся по місту і весь у роботі і коли ти вже ліг, а в нього обідня перерва в розпалі дуже вимотують. Але, мабуть, Всесвіт так сильно намагався нас зв'язати, що узи її невидимих ниток призначених для нас, дуже міцно увійшли у вузол і затяглися геть-чисто.
Джерело: facebook/Марлен Пеня Кабрера
♥♥♥
До речі, червона нитка стала символом наших стосунків. Адже те, наскільки багато у нас загально-вражає. Ми майже зчитуємо думки один одного, любимо ті самі фільми, цікавимося науковими фактами, обидва маємо синів, святкуємо День народження в одному місяці з різницею в 7 днів. І найголовніше - маємо однакове прізвище. Шокує, правда? Як двоє людей, що живуть у країнах, що розділяють океаном, у країнах з різними мовами, культурою, менталітетом можуть мати те саме прізвище? Доля? Призначення! Сила тяжіння! Не знаю, мабуть, везіння теж)))
На даний момент ми із сином вже два місяці живемо у Штатах. Життя відрізняється кардинально. Але про це поступово і розмірено, адже сама досі не можу повірити, як сильно може відрізнятися існування на одній планеті в різних її куточках. Не можу повірити що я більше не живу в країні, яку 30 років називала Батьківщиною, що моя сім'я зараз може бачити мене тільки в екрані телефону і що через деякий час я буду Mrs. Pena…
