Щодня у світі мільйони жінок залишаються одні з дітьми на руках. Причин багато, від банальної відмови біологічного батька, розлучення молодих батьків до справжньої життєвої драми. Питання лише одне — як жити далі мамі-одиначку? Як не просто вижити, а жити добре?
Джерело: instagram@marlencabrera1987
Стоячи я у весільній сукні і слухаючи, як розпорядник Загса оголошує нас чоловіком і дружиною, я передчувала принади життя в статусі одружених, подумки уявляла якими будуть наші діти, яким буде наше спільне життя, і як доживатиму в старості свої дні з коханим чоловіком і дюжиною онуків. Але цьому не судилося статися, життя швидко внесло свої корективи, і з нової дружини вона перекваліфікувала мене в одиноку матір.
****
Заміж я не вискочила, а вийшла, і не за розрахунком, а з великого кохання. Здавалося, що це кохання було найщирішим, найчистішим і до кінця життя! Про весілля, як і всі дівчата, я мріяла мало не з пелюшок, а ось про дітей не думала спочатку. Тільки одного разу побачивши, як знайома няньчила двох доньок зрозуміла, що час настав. І якось миттєво в моїй голові оселилася думка про свою дитину.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Усвідомлене батьківство: топ-8 корисних книг про виховання дітей
Я хотіла щоб на мою наказ вагітність настала швидко, але синочок прийшов у нашу сім'ю не відразу - змусив нас подумати про те, чи остаточно ми прийняли рішення на рахунок дітей. Зізнаюся, чоловік спочатку не хотів дітей — страшно було йому так швидко пірнати у пелюшки та підгузки. Мабуть, злякала його ця відповідальність... Але невдовзі я дізналася, що вже не одна.
Дізнавшись про свою вагітність я була безмірна рада, чоловік начебто теж. Змирився. Але через пару місяців виявилося таки ні. Мій чоловік не був у тому ж захваті, в якому я перебувала. І через деякий час, лише на 15-му тижні я дізналася що нас не троє, а четверо. І четвертою була не дитина в моєму животі... а коханка чоловіка!
****
Ось із таким станом справ, терміново, мені довелося усвідомити, що шлюб дав тріщину, до цього підготуватися я не змогла. Щось пішло не так. І вже в березні 2012 повернулася до батьківського будинку, залишивши «сімейне гніздечко», в якому так і не вдалося створити тепле вогнище. Пару сумок з речами, кіт у перенесенні та 20-тижневий живіт — все, що взяла з собою у свій старий «новий» будинок. І заносячи все це, на порозі вимовила дуже неприємну фразу: Я до вас, вже назавжди!
Здавалося, що гіршого вже не може бути! Але за тиждень помирає мій тато. Рак. Немає сенсу описувати мої страждання. Було складно. Плакала щодня протягом трьох місяців. Мене покинули два головні чоловіки в моєму житті: один за своєю волею, другий за Божою. І на той момент мою голову займала лише одна домінуюча думка: «Як жити далі?»
Але час йшов і за своїми смутками та хвилюваннями я й не помітила, як підкотив термін ПДД — поїхала народжувати. На пологи я йшла, як на свято – народжую головного чоловіка у своєму житті. І коли через 21 годину мені принесли маленький пакунок із чорними очками, після подиву і шоку, що це Моя дитина, у мені прокинулася якась сила і я зрозуміла, що заради сина тепер зроблю все, що зможу! На той момент у мене з'явився сенс радіти життю!
Найбільша частка мого щастя-син???
****
Після виписки з пологового будинку, я увійшла до квартири так само, як і 4,5 місяці тому, тільки замість сумок у руках у мене була моя дитина, а замість сумної фрази я подумки вимовила іншу: «Тепер все буде добре!»
Цього року у нас два ювілеї: мені стукне 30, а синові цілих 5 років! І я вражена швидкоплинності часу, адже ще вчора з вагітним животом я розмазувала сльози по опухлому обличчю, дивуючись, як так вийшло? А сьогодні я красива, молода матуся, що виховує найприголомшливішого хлопчика, успішний візажист, яким стала з народженням сина, завзятий читач книг з особистого розвитку і прихильник здорового способу життя!
Чи думала я 5 років тому, що життя забере у мене щось одне, щоб дати щось інше? Чи могла я уявити, що моє життя зміниться до невпізнання і що Всевишні сили приготували мені стільки приємних сюрпризів? Відповідь проста - ні, навіть у самому приголомшливому сні не було таких чудових сюжетів і яскравих картинок мого життя!
Але за цей час багато було в моєму житті, і тільки несучи в серці любов і віру я змогла перемогти всі свої страхи і навчитися справлятися з неприємностями. Виховувати самостійно дитину можна! Це реально і мені хочеться показати на своєму прикладі, що це не кінець світу. Сина, до речі, назвала Анхелем. Адже саме він дав сил не опустити руки і потонути в депресії, а підбадьоритися і повірити в краще!
Далі буде, ваша Марлен Пеня Кабрера.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Сім'я та діти: як будувати стосунки з бабусями
Чому дитина не повинна бути сенсом життя — думка психотерапевта
(7 оцінок, середнє: 4,29 з 5)
