Вечір. Не хоче спати. Хоче мультик, хоче стоять на голові, хоче стрибати, гратися… хоче все й одразу тільки щоб мама відстала зі своїм «пора в ліжечко».
Джерело: [захищено електронною поштою]
Ти своєю чергою намагаєшся приборкувати в собі дракона і терпляче чекаєш, коли нарешті ця кулька суцільної експресії здується. Лежіть. Ти співаєш по десятому колу «котику сіренький», кожного разу все тихіше і тихіше з тією надією, що так швидше заснути. Чекаєш, бо втомлена.
Усе. Сплять.. Вони сплять, а ти.. Замість того, щоб приділити годину собі, заварити м'ятного чаю (чи гепнутися на диван та переглянути нову серію «Чого жінки вбивають 2»)… не можеш покинути дитячу кімнату, бо дивуєшся, розглядаєш кожен сантиметр своєї дитини: віки, носик, волосся.. і ще знаєте, ось ці крихітні ручки з не менш крихітними пальчиками, котрі складені до купки і так мило підпирають праву щічку…
Джерело: Pixabay
Дивуєшся і думаєш, «та чого було так сердитися на своє золото, воно ж таке прекрасне!». У цей момент, коли вони лежать і мирно сопуть прямо біля тебе, ти вже не хочеш бути ніде інакше.. .. .. ти як Фенікс, який відроджується з пеплу, відроджуєшся з утоми, роздратування, пригнічення і фрустрації в іншу, спокійну, смиренну жінку .. яка знову все може, знову все знає і до всього готова заради свого Золотка.
Саме в такі моменти спокою ти становишся собою — тим всесвітом, який любить своє дитя найбільше, яке готове моря перейти й гори посунути, все пробачити, щоб тільки воно так мирно спало, а ти споглядала повіки, носик, волосся .. і ще знаєте , ось ці крихітні ручки з не менш крихітними пальчиками, котрі складені до купки та так мило підпирають праву щічку.
#ТаняСолодка з любов'ю
