Хто з нас у дитинстві не розповідав один одному страшилок про труну на коліщатках, чорну руку та синій ніготь? Особисто я чудово пам'ятаю, як ми сиділи на розбитих гойдалках, дивилися на зірки і по черзі розповідали історії одна страшніша за іншу. І найнесерйознішою з них була пугалка, коли розповідь несподівано обривалася криком «Віддай своє серце!». А якби страшилки були кумедними?
Якби страшилки були смішними, то вони б перестали бути страшилками. Зараз буде про пару страшно-веселих книг.
Особисто я дуже люблю цей жанр. По-перше, він близький до літератури абсурду, що теж моя. По-друге, таки трохи лоскоче нерви. По-третє, повертає мене у дитинство. У ті самі часи, коли моторошний фольклор жив своїм життям. Поза школою та позакласним читанням, на нього не потрібен був нічий дозвіл, ні вчительський, ні батьківський. Від цього причетні до нього почувалися самостійнішими людьми зі своїм секретом. І нічого не боялися. Хіба що трохи. Іноді.
Проте нинішні батьки (не всі, звичайно, але є) забули про те, як були дітьми, і тепер шукають у дитячих книжках каверзу. То в них діти виростуть не такими, то їхнім дітям не ті нав'язують життєві принципи. Такі батьки намагаються захистити своїх дітей від усього, що, на їхню думку, не вкладається в систему координат нормальної людини, виступаючи першими в житті дітей цензорами.
Це ліричний відступ до того, що перша книжка, про яку йтиметься, викликала жаркі обговорення ще до свого виходу. Видавець заради експерименту роздав її прототип кільком батькам. І у батьківській групі стався розкол, вона поділилася на дві частини. Одна з них поставилася до книги з гумором, інша прийняла в багнети. Написали «Страшно-хуліганську книгу», видану «Годинником майстрів» я та Віталій Кириченко Віталій виступив у ній ще й як ілюстратор, майстерно виконавши всі малюнки у примітивістській манері дитячих малюнків.
Історії у цій книжці стилізовані під ті самі дитячі страшилки, лише з новими героями. Є повчальні історії, є просто кумедні, є напівстрашні і всі без винятку — хуліганські. Ми з Віталіком їх розповідали один одному по черзі, як у дитинстві, а потім занотували.
Джерело: chasmaistriv.com.ua
Зрозуміло, вони не призначені для читання перед сном дітям дитсадкового віку. Це книжка для молодших школярів і надалі. А ще її можна назвати дитячою книжкою для дорослих. Як завгодно. Але впевнений, що посміявшись з цих страшилок, страшно вже не буде.
Ще одну книжку до «Книжкового Арсеналу» видає видавництво «Ранок» у співдружності з літагентством «Барабука». «Жахливу книжку», Як і «Страшно-хуліганську», звичайно ж, читали психологи перед тим, як було ухвалено рішення про видання.
І ось цитата психолога Жахливої книжки: «Якщо прислухатися до страхів, вони можуть застерігати від опасності, нагадувати про обачність і здоровий глузд, про те, що перш ніж щось зробити, треба поміркувати і розрахувати Наприклад: чи маю я правильну взуття, щоб лізти вгору, чи вмію плавати, коли заходжу в бурхливий потік наодинці?.. Історії в цій книжці унікальні, бо розглядають страхи з різних непередбачених боків.»
Особисто я довіряю психологові. Тим більше, що моя розповідь у цій збірці також є. А крім мене тут представлені автори, з якими ви вже теж знайомі, якщо цікавитеся сучасною українською дитячою літературою (а якщо не знайомі, то поспішіть, не пошкодуєте) – Володимир Арєнєв, Мія Марченко, Марія Артеменко, Лариса Андрієвська, Йожа Коцун, Іванка Кравцова , Слава Світова. Купуйте ці книжки та покладіть їх у дитячій кімнаті на видному місці. І ваша дитина прочитає їх сама, як ми самі колись розповідали страшилки без жодної участі дорослих.
Якщо над страшним посміятися, воно перестає бути страшним. Це важливо!
Купити мої книжки можна ТУТ!
