На той момент я вже відмовилася від двох пропозицій, одна з яких була стати керуючої київського офісу одеської фірми з окладом 20 000 грн. + Бонуси ... Пропозиція виглядала цілком апетитно, але як кажуть: «пропоновано не в той час і не в тому місці»))).
- Прикро, що прогаяла можливість побачити щось першою. І можливо, це щось було справді чимось важливим!
- Що не була з нею коли, наприклад, вона плакала на дитячому майданчику з-за того хлопчика, який, ненароком штовхнув її на гірці, а тепер вона не вміє давати здачі і постояти за себе.
- Не тішилася першою її новими досягненнями, а тепер вона вже не поспішає ділитися чимось новим зі мною.
- І не вчила долати легко щоденні перешкоди, а тепер вона складно досягає своїх цілей. Та що казати, пропустила, проґавила дитинство своєї дитини.
Після представленого мене аж струмом шарахнуло! Я зібралася з думками і спробувала собі відповісти чесно лише на 2 питання:
- що тебе робить щасливою: робота чи дитина?
- що тобі буде важливіше завтра: робота чи дитина?
Відповідь була очевидною. Робота ніколи не буде тебе цінувати, любити і дорожити тобою так, як твоя дитина. Навіть, якщо твоїй дитині вже 40-50-60 років
… Робота не дає гарантій бути з тобою до кінця твого життя і вже точно не скаже «дякую, що ти в мене є» навіть витратити на неї всі свої сили та час. Вона не буде піклуватися про тебе, коли ти вийдеш на пенсію і точно не дасть тобі того сенсу в житті, який дають діти.Відповідь знову таки очевидна. Я знаю людей, які володіють своїм бізнесом, люблять і вирощують його як ще одну «дитину». Лише в цьому випадку і певних особистих обставин (самотня мама, наприклад,) я бачу виняток! Але навіть тут, потрібно навчитися правильно розбещувати акценти та пріоритети.
І хоч 1000 статей буде написано на тему: «жінка повинна працювати», або «декрет вбиває жіночність», я переконана у зворотному, немає нічого важливішого за сім'ю, дітей та особистого майбутнього, яке до речі, на пряму від перших двох і залежить!
Пс. Наступного дня я набрала менеджера з підбору персоналу компанії «Coca-Cola» і з вдячністю відмовилася від їхньої пропозиції. Через 4 роки - ні краплі не шкодую!