Як все встигнути і не збожеволіти самотній мамі? Робота, дім, виховання улюбленого сина… Вихід є – вирушити на роботу з дитиною! Своїм досвідом поділилася молода мама та затребуваний візажист Марлен Пеня Кабрера.
Марлен Пеня Кабрера
«Який у тебе спокійний син!», дивуючись, відзначила колега фотограф, вказавши на Анхеля, що мирно сидить на стільці. «Так добре поводиться!» Угу. Як би не так) Бачили б ви його вдома о одинадцятій годині вечора) Але, коли син зі мною на роботі можна вловити блискучий німб над його головою, коли Анхель «їде з мамою»- він Ангел!) Своєму імені відповідає в такі моменти на усі 100%.
***
Брати сина на роботу я почала трохи більше року тому. В один із «тих самих» днів коли залишити своє чадо мені не було з ким, я вирішила взяти його з собою. Працювала того дня у фотостудії, був лише один клієнт, а отже зайнята мала бути всього годину чи трохи більше. Працювала у колективі знайомих людей, загалом, не хвилювалася. Заздалегідь підготувала для малого олівці та аркуш паперу. На телефоні працював інтернет, мультфільми та ігри були йому доступні)
Після приїзду вловила захват сина. Адже там і столи візажиста з яскравими лампочками і різні атрибути для зйомки. Людей багато, цікаво як. До речі, того дня поводився він просто чудово! І ось з того часу я зрозуміла, що не такий страшний чорт... Зараз, якщо робота у фотостудії чи на природі, беру Анхеля з собою. Навіть не стільки від того, що нема з ким залишити, а тому що йому самому цікаво і хочеться. Часто сам проситься) І мені самій його іноді не вистачає) Ми з ним по дорозі і побалакаємо і каштани зберемо і все обговоримо.
Марлен Пеня Кабрера
Як мені вдалося досягти його ідеальної поведінки?
Думаю, це просто розмови та пояснення мовляв, мама буде працювати, а ти тихенько посиди) Або просто пощастило мені з сином у цьому плані))) Але, звичайно, часто купую йому винагороду. Або після роботи йдемо кудись. Це вже як ритуал: після замовлення йдемо на тортик із чаєм та кавою або на морозиво. Чим не сімейна традиція? Адже син саме такі моменти з теплотою згадуватиме у свої 20, 30, 50 років) - «А ось ми з мамою в дитинстві…» І вже повірте, це дорогого коштує!
По собі суджу - такі яскраві спогади з дитинства гріють душу навіть через 20-25 років! Та й мені самій вони гріють душу щоразу, коли знову приїжджаю в те саме місце сама. Будучи ще в положенні я думала, як же я все поєднуватиму, але це виявилося не так страшно. Можна навіть на роботу їздити разом))
Ваша Марлен, продовження слідує.
