Інший – значить поганий… Безумовно. Але перша реакція на те, що дитина, ймовірно, матиме інвалідність – це завжди шок. Нас лякає все невідоме, і ми прагнемо створити ілюзію стабільності у своєму житті. Насправді кожна ситуація – це виклик. І встановлення дитині діагнозу, особливостей розвитку чи поведінки – це криза, результатом якої може бути прогрес і в дитини, і в сім'ї. Як мине цей непростий період, поділимося сьогодні з вами.
Джерело: dyvogra.com
Спочатку важливо прийняти власне ставлення до того, що ваша дитина відрізнятиметься від загальноприйнятих норм. Реакція батьків розвивається так, як ми переживаємо втрату надій, очікувань: спочатку складно повірити, потім хочеться знайти винного (лікарів, екологію та, що травматично для сім'ї, самих батьків), потім – журитися та закритися від оточуючих. Все це – нормальна реакція на надзвичайну подію у житті сім'ї, вона може тривати до одного року. Вийти з неї означає виходити з можливостей, даних вашій дитині, і прагнути розвинути їх максимально, не забуваючи піклуватися про себе.
Важливо визнати, що всі діти різні, і вони не полігон для самоствердження батьків. Будь-яка дитина може не бути відмінником або слухняною. І не варто намагатися довести всьому світу, що він найкращий, так само як і ховатися від оточуючих, побоюючись засудження. Ви не зобов'язані відповідати на образливі коментарі (“який невихований!”), якщо ваша дитина має особливості поведінки. Але також ви маєте право пояснити іншим людям: у моєї дитини аутизм, вона лякається різких звуків, або, наприклад, не може моментально поступитися місцем на гойдалці, навіть якщо її попросили.
Джерело: Shutterstock
Вашій дитині потрібен грамотний супровід спеціалістів та оцінка прогресу у розвитку, індивідуальна програма, де вона бачитиме свої успіхи та навчатиметься новим навичкам. Не забувайте про вміння у побуті та практиці спілкування. Крім шкільних знань, важливо підготувати дитину бути максимально автономною у дорослому житті. Коли бачиш, як він "не справляється", є спокуса зробити за нього, допомогти, підказати, направити... Не завжди це корисно самій дитині.
Важливо долучати дітей до догляду за собою, до походів у магазин, поводження з грошима, усьому, що може допомогти їм бути самостійними. Інклюзивне суспільство – це не лише необхідність підлаштуватися під потреби людей з інвалідністю, важливо також навчити дитину бути частиною групи, слухати та розуміти інших, висловлювати себе та приймати рішення.
Взаємна підтримка батьків дітей зі схожими особливостями у розвитку – це джерело інформації, можливість разом відстоювати інтереси дітей, ділитися досвідом навчання, проводити час із дітьми та просто влаштовувати посиденьки. Об'єднуйтесь, не залишайтеся наодинці з труднощами, а ваш досвід, у свою чергу, може допомогти багатьом.
Джерело: dyvogra.com
Розвиток дитини залежить від внутрішнього ресурсу батьків. Не відкладайте ваші хобі, спільні вечори, відвідуйте місця, які надають вам сил та натхнення.
Друзі важливі для ваших дітей. Для цього розкажіть керівнику групи, в який навчається дитина, про її особливості. Не залишайте місця припущенням.
Вчителю важко впоратися з незвичайним учнем, потрібна ваша підказка. Іноді діти з порушеною поведінкою сприймаються як неслухняні, але насправді це його особливість, а не неповага до вчителя. Коли педагог це знає, йому легше побудувати контакт з учнем. Подумайте разом, які заходи доступні вашій дитині та іншим дітям, чи можете ви запросити когось у гості чи піти разом погуляти у вихідні.
Джерело: Shutterstock
І останнє, але не менш важливе. Багато сімей, які виховують дітей з інвалідністю, діляться тим, що ця ситуація навчила їх бути добрішими, терпимішими до себе і оточуючими, навчила радіти сьогоднішньому дню і вибудовувати своє щастя усвідомлено, з маленьких цеглинок кожного прожитого дня.
Адаптовані піктограми можна завантажити ТУТ⇒
