Американська журналістка Кеті Андерсон підкорила мережу відвертою сповіддю про життя мам із хронічними захворюваннями.
Джерело: Unsplash
У своїй статті Кеті, яка виховує трьох дітей, зізналася, що їй поставили невтішний діагноз — ревматоїдний артрит. Журналістка розповіла, як це – бути доброю мамою та одночасно боротися з хронічним запальним захворюванням, яке щодня позбавляє її можливості жити повноцінним життям зі своєю улюбленою родиною.
Кеті Андерсон: Фраза «мами не мають права хворіти» набуває нового сенсу, коли ви – мама з хронічною хворобою
Це одне з батьківських кліше, яке звучить цілком правдоподібно, особливо в період застуди та грипу: «Мами не мають права хворіти».
Я пам'ятаю, як уперше захворіла, коли народилася моя перша дитина. Все, чого я хотіла - залізти у ліжко, вимкнути телефон та спати весь день. Але потім до мене дійшло усвідомлення того, що мені все ще потрібно буде годувати свою дитину кожні дві години, потім чекати, поки вона відригне, міняти підгузник знову і знову протягом дня — незалежно від того, як погано я почуваюся.
Більшість мам, незалежно від того, якого віку їхні діти – немовлята чи тоддлери, не мають людини, якій можна було б зателефонувати з проханням їх замінити на той час, поки вони залишатимуться в ліжку та відпочиватимуть. Але давайте поговоримо про маму, яка хворіє щодня?
Джерело: Freepik
Минулого року у мене був діагностований ревматоїдний артрит (РА) — аутоімунне захворювання, при якому імунна система організму помилково атакує власні тканини та суглоби. Поряд із щоденним болем і виснажливою втомою, у мене також піднімалася температура, і я постійно відчувала себе так, ніби хворію на грип. Варто додати, що ліки, що найчастіше використовуються для лікування РА, є імунодепресантами, які містять ряд лякаючих побічних ефектів та попереджень про можливі наслідки їх прийому.
Зіткнувшись із хронічною хворобою, мої очі розплющилися, і я задумалася про матерів, які живуть із «невидимою хворобою» щодня. Різниця в тому, що коли я хворіла до встановлення діагнозу, це було складно, але це було тимчасово. Але коли ви живете із хронічним захворюванням, ви майже ніколи не почуваєтеся «добре». У деякі дні ви почуваєтеся краще, у деякі – гірше, але ви ніколи не знаєте, як почуватиметеся завтра.
А ми, мами, це вміємо приховувати. У більшості випадків ви не зможете визначити, чи страждає мама від хронічного захворювання. Ми боремося. Ви можете побачити нас у парку, де ми сидимо осторонь, а не граємо поряд із нашими дітьми. Іноді ми скасовуємо плани в останню хвилину або, так чи інакше, зазнаємо невдачі. Але ми робимо все можливе.
Джерело: Facebook/Katy's Writings
Ми знаємо, коли потрібно бути сильними, а коли слід показати свою вразливість. Наші діти вчаться виявляти співчуття до інших. Вони стають незалежнішими, коли на маму не можна покладатися так, як до встановлення діагнозу. Безумовно, несамовито бачити себе очима своїх дітей, коли ви спостерігаєте, що вони помічають ваші недоліки. Але потім вони говорять або роблять щось вдумливе та дбайливе, і ви розумієте, що ваша хвороба може допомогти їм стати чудовими людьми.
У мене троє синів. Днями моєму молодшому виповнилося п'ять років. Це був дуже напружений тиждень, що передував великому святу, і я відчувала, що занадто сильно виснажую своє тіло, щоб встигнути все зробити вчасно. Мені було важко визнати, що моє тіло працює не так, як раніше, тому я продовжувала підштовхувати його до дій, ухваливши тверде рішення не дозволити хворобі сповільнити мене.
Потім, зрештою, я відчула, що мене збила вантажівка. Декілька суглобів у моєму тілі почали пульсувати і хворіти, і я вже не могла ходити. Декілька разів мене навіть вирвало від болю. РА це ракета, і вона жорстока. На щастя, мій чоловік зміг подбати про мене, але мої думки відразу ж звернулися до самотніх матерів, які живуть із болем та хронічними захворюваннями — що вони роблять у цих обставинах?
Джерело: Unsplash
Мої сини чутливі до мене, вони завжди зігрівають моє серце, але також змушують мене сумувати, бо не хочуть бачити, як мені боляче. Я намагаюся приховувати від них багато, але я також чесна, що зі мною відбувається.
"Мамо, я б хотіла, щоб у тебе була гідромасажна ванна, щоб ми могли в ній поплавати", - сказала мені моя середня дитина в ніч, коли я мучилася від болю. Ми планували відвідати місцевий басейн другого дня у рамках святкування дня народження. Це був лише один із багатьох, багато разів, коли мої хлопчики дивували мене своєю вдумливістю та співчуттям.
Я вважаю, що це єдине, за що я вдячна хворобі: що мої хлопчики перетворяться на чоловіків, які розуміють, що проблеми, з якими стикаються люди, не завжди видно зовні, і те, як ми ставимося один до одного, має значення. Ми всі стикаємося з проблемами – фізичними, моральними, фінансовими тощо. Важливо те, що ми рухаємось далі і робимо все можливе, щоб допомагати одне одному.
Ми всі намагаємося знайти баланс, незалежно від того, чи є у нас хронічне захворювання, або ми стикаємося з багатьма іншими проблемами. Що нам дійсно потрібно, так це трохи благодаті для себе та інших. Прийняття наших особливостей - не слабкість, а можливість навчити наших дітей тому, що справді важливо.
