Тема сексуального насильства настільки тяжка, що говорити та читати про неї складно. Але треба!
Джерело: Instagram @advokat_bagdasaryan
Якщо ви думаєте, що тема сексуального насильства над дітьми в нашій країні – не проблема, то дуже глибоко помиляєтесь. Уповноважений Президента України з прав людини Микола Кулеба наводить страшну статистику, називаючи те, що відбувається «епідемією сексуального насильства над дітьми»
Щорічно близько 2 мільйонів дітей у світі стають жертвами секс-індустрії. Дослідження Ради Європи «Скільки дітей зазнають насильства в Україні» виявило, що 21% опитаних дітей зазнали сексуального насильства! Очевидно, що ці показники значно вищі. Усього за 5 місяців 2017 року до Нацполіції надійшло 52 560 заяв та повідомлень про насильство у сім'ї.
Чесно – ці цифри жахають – 21% – це дуже багато. Занепокоєння за дітей усіх країн змусило зібратися дорослих розумних людей, Рада Європи прийняла Лансаротську конвенцію.Про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства«, яку підписала і Україна.
Одним із головних шляхів подолання «епідемії сексуального насильства в Україні – створення Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти ґендерної свободи та недоторканності дітей; захист прав дітей-жертв; створення судочинства, дружнього до дитини
Багато чого залежить і від нас з вами – виховуючи дитину, не забувайте говорити їй, що її тіло недоторкане і ніхто, ніколи не може торкатися її без дозволу. Дуже важливо, щоб дитина довіряла вам, і знала, що у разі будь-якої незрозумілої чи страшної для неї ситуації, може про все розповісти. Подивіться це відео разом з дітьми, воно допоможе пояснити дитині те, що вам може бути складно говорити.
На тему сексуального насильства дітей від новонароджених до підлітків я намагаюся говорити публічно не один рік. Чомусь люди влаштовуватимуть протести на порятунок канадських тюленів, але байдуже відвертатимуться від обговорення теми насильства дітей. Чим нижчі соціально-економічні умови, що слабкіше законодавство країни, то вище рівень сексуального насильства над дітьми. Адже не секрет, що Україна – одна з провідних країн з виробництва дитячої порнографічної продукції. Є попит - є товар. Заради грошей наші співвітчизники не гидують нічим.
Найгірше те, що попит є серед дорослих тітоньок і дядечок, що часто грають роль правильних сім'янинів і добропорядних громадян. Коли з'явилися наші соціальні мережі, на очі часто траплялися фотографії голих дітей, які пропонували сексуальні послуги. З'ясовувалося, деякі з них виставлялися батьками. Мало того, з'ясовувалося, що матері дозволяли собі сексуальні стосунки із неповнолітніми синами, а батьки – з дочками. Все це нерідко мало завуальовану назву «сімейного сексуального виховання». На жаль, ця тема викликає надзвичайно суперечливі почуття та реакцію людей: жалість, байдужість, бридливість, агресію.
Безпека дитини залежить від відповідальності батьків, їх розуміння, що нагодувати та взути свою дитину недостатньо, що потрібен нагляд та контроль, а також обережність у довірі навіть близьким родичам. Мені доводилося консультувати чимало випадків, де сексуальними домагачами були дідусь, найкращий друг, сусід. Діти – беззахисні перед дорослими, зокрема перед батьками, якщо ті зловживають дитячою довірою. Вчителі, лікарі, вихователі повинні серйозніше ставитися до цієї теми та вміти вживати заходів для захисту дітей від сексуального насильства. Це проблема суспільства, а чи не окремих особистостей, а тим більше постраждалих.
На своїх семінарах з активного слухання я завжди повторюю одне твердження: головна його мета — не зробити так, щоб дитина стала «зручною» і «слухняною», а встановити з нею довірчі стосунки. Такі, які допоможуть дитині не боячись розповісти вам усе, порадитись, поділитися. Якщо малюк впевнений, що ви його завжди вислухаєте та зрозумієте, насамперед він прийде до вас.
Але все ж таки головне, звичайно, — постаратися не допустити. Для цього з дитиною знову ж таки треба говорити. Розповідати, як сказала вчителька у ролику, що тіло дитини належить лише йому, нікому не дозволено робити з ним те, що малюкові неприємно чи не подобається.
У нашій сім'ї, наприклад, ми практично ніколи не цілуємо дітей без попиту. І всі родичі та друзі на наше прохання роблять так само: «Варю, можна тебе поцілувати?» До речі, діти часто кажуть «ні». А згадайте, як було раніше у багатьох сім'ях? Усі батьківські друзі-подруги приходили і без розбору цілували-обіймали дітей. Звідки їм знати потім, що це погано? Адже батьки стоять поруч, усі бачать і начебто схвалюють!
І останнє. Якщо це вже сталося і ви про це знаєте, обов'язково потрібно відвести дитину до фахівця. Навіть якщо він виглядає нормальним і, на перший погляд, не змінився. Ні. У майбутньому це вийде йому боком, великим боком. Зводьте дитину до психолога у будь-якому випадку! Ну, а самі в поліцію, звичайно. Бережіть своїх малюків!
