Запустити механізм заниженої самооцінки можуть і легковажні батьки, які не дуже цікавляться питаннями виховання, і надмірно амбітні тати та мами.
Розглянемо основні промахи, які часто стають підводним камінням на шляху до успіху.
1.Все під контролем дорослих
Батьки ігнорують успіхи, але постійно вказують дитині на недоліки.
Дорослим зверху видно все: і незграбні рухи, і маленькі недогляди. Вони намагаються допомогти малюкові у скрутній ситуації словом та ділом.
Так, наприклад, карапуз намагається зібрати пазл, але бере не той фрагмент, намагається втиснути його у невідповідне місце. Все в нього розсипається, перемішується, падає. Важко втриматися, щоб не підказати „невміху”. Але часто після таких виправлень у дитини пропадає будь-яке бажання продовжувати таке захоплююче заняття.
Порада: спробуйте протягом дня підраховувати кількість похвал та зауважень, які зробили малюкові. Подібний механічний підрахунок дуже корисний! І вам теж.
А чи взагалі потрібно вказувати дитині на помилки? Потрібно. Але з особливою обережністю. По-перше, не варто чіплятися до кожного промаху, а по-друге, обговорити його краще потім, у спокійній обстановці, а не в той момент, коли малюк неймовірно гордий своїм творінням. І влаштовувати „розбір польотів” варто лише після слів схвалення. Важливо, щоб у малюка залишилися позитивний емоційний слід від заняття та впевненість у своїх силах. Не слід орієнтуватися лише на результат. Якщо малюк малює безглузду картинку, але при цьому захоплений і зосереджений, не критикуйте та не поправляйте його.
Фізик та нобелівський лауреат Артур Комптон згадував, що у віці 8 років він показав матері зошит. Це був „науковий трактат” про властивості індійських та африканських слонів. Мама привітала малюка таким чином, що цей спогад залишився у майбутнього вченого на все життя. Через багато років він говорив, що, якби мати тоді розсміялася, він назавжди втратив би інтерес до дослідницької роботи в майбутньому.
2.Вільне плавання
Батьки намагаються розвинути у малюка ранню самостійність.
Якщо дитина зіткнулася з проблемою та просить маму чи тата про допомогу, зрозуміло, позиція невтручання тут неприпустима.
Часто дорослі намагаються привчити своє чадо не боятися труднощів, залишаючи його віч-на-віч із неслухняним конструктором, складним виробом: „Що ти, маленький? Сам розбирайся”. І в той же час проганяють малюка, коли він хоче допомогти: „Мамо, дай я теж пиріжки поліплю” або „Тату, я теж хочу цвях забивати”. Батьки обурюються: „Ну, звичайно! Зараз вся кухня буде в борошні! Іди пограй”. Що відчуває дитина? „Я маленький”, „Я заважаю”, „Я не вмію”. Згодом це все перетворюється на „Я не можу”.
Порада: залучайте малюка до участі в домашніх справах, допомагайте вирішити складні завдання та проблеми.
У кожному віці існує коло справ, з якими малюк може впоратися самостійно, та заняття, які йому недоступні без допомоги дорослого.
Якщо не надати допомогу в потрібний момент, то малюк буде розвиватися повільніше за однолітків, відчувати себе менш впевненим, успішним.
3. Батьки надмірно опікуються дитиною
Уявіть собі, що ви навчаєте сина чи доньку, наприклад кататися на велосипеді. Спочатку ви тримаєте кермо та сидіння, поступово послаблюєте підтримку, і через якийсь час дитина вже їде сама. Але якщо ви постійно бігатимете поряд з велосипедом, вчепившись у сідло?
Чи буде толк від таких занять? Погодьтеся, навряд чи…
Порада: дозволяйте дитині щось робити самостійно та хвалите її.
Турбота потрібна. Але надмірна турбота дорослого призводить часом до того, що дитина не вчиться справлятися з труднощами, перестає ставити собі складні завдання. При цьому прагнення до визнання оточуючих залишається, його малюк завойовують ниттям та примхами.
4.Швидше, вище, сильніше
Батьки пред'являють завищені вимоги, чекають на визначні результати.
Малюк досягне успіху тільки в тій діяльності, якою він займається за бажанням та з інтересом. Але часто устремління дітей та батьків не збігаються. Наприклад, мати хоче, щоб син вчився грати на піаніно, а йому більше подобається футбол. Такі батьки виховують своїх дітей через поняття „повинен”: „Ти маєш бути гарною дівчинкою”, „Коли виростеш, будеш лікарем, як тато”. Дитині доводиться підтягуватися до ідеалу, ставлячи перед собою нереальні цілі та завдання. У дорослому житті така людина починає запитувати себе: „Чого я хочу насправді? Чи правильно вибрав професію?”
Порада: придивіться, чим захоплюється ваша дитина. Це може бути гра у ляльки чи танці під музику. Навіть якщо ці заняття здаються вам безглуздими, поставтеся до них з повагою. Включайтеся в гру разом з дитиною, і на хвилі взаєморозуміння ви зможете навчити її тому, що вважаєте за корисне.
