У кожному пологовому будинку головне — люди, які там працюють. Про умови та людей, які зустрілися мені у другому пологовому будинку Києва читайте у цій статті.
Джерело: roddom2.kiev.ua
Все пішло не за планом
У пологовий будинок я потрапила не зі сутичками, а зі сльозами. Попросила зробити УЗД на 36-му тижні і виявилося, що плід маленький для свого віку. Поїхала ще на одне УЗД і мені поставили діагноз ЗРП ІІІ ступеня. Імовірна дата пологів 31 грудня тепер для мене здавалася не такою вже й поганою новиною. Погана новина полягала в тому, що мене поклали до стаціонару 16 грудня і, як я почула наступного дня: Звідси нікого не випускають. Чекаємо на пологи».
Від інших знайомих, які колись стикалися з таким діагнозом, я чула, що нібито прокопують Магнезією та роблять ін'єкції з якимись вітамінами. У мене ж не було ніякого лікування, крім вагінальних свічок, які тут призначали практично всім. Я здала відразу ж аналізи – сечу, кров із вени кілька разів. Протягом усього часу стежили стан цих показників. Вранці та ввечері слухали серцебиття дитини, іноді садили на запис кардіограми – один раз про мене забули, і я сиділа хвилин 40 на такому записі.
Робили іноді УЗД.
Чудовий УЗД Вадим Соловей мене заспокоїв – по-перше він розповів мені про всіх лікарів чоловіків-красенів, які народилися з маленьких вагою, і що один із них тепер виріс аж до 2 метрів.
У коридорі я зустріла дівчину, з якою він мене познайомив і попросив її розповісти, як вона плакала і який тепер чудовий син у неї, а в них же вага була 1900, а нам ставили 2400.
Джерело: facebook.com/Київський-міський-пологовий-будинок-2
Як це нести тягар відповідальності
Невеликий інцидент стався у мене із завідувачем нашого відділення. Я лежала у відділенні "Медицини плоду". На другий день після мого вступу він почав мене звітувати, нібито у мене в обмінній карті не вистачає печатки про один з аналізів і раптом я всіх заражаю тут, лежу. Я сказала, що всі аналізи робила вчасно і в приватній клініці, і чоловік може привезти роздруки цих аналізів. На що він сказав, що йому потрібний саме друк із жіночої консультації. Ще він сказав, що його не цікавить, що в мене вже взяли кров на цей аналіз у їхньому пологовому будинку, тому що результати будуть через пару днів, а заразити когось я можу вже зараз. Він довів мене цим до сліз.
Благо, я зателефонувала своєму гінекологу, прийшла до ординаторської і дала йому трубку, щоб він почув, що я робила цей аналіз і все гаразд. Але лікар все ж таки попросив, щоб мій чоловік з'їздив і взяв витяг з жіночої консультації з печаткою про результати аналізу. Ми так і вчинили.
Пізніше я дізналася, що це був аналіз на сифіліс, і я розумію, що це дійсно важливо не допускати неперевірених людей у відділення, але кричав він на мене – а винна була моя гінеколог, яка забула поставити відповідний друк у моїй обмінній карті. Все, далі у нас із завідувачем, якого звуть Ткач Сергій Григорович, було суцільне порозуміння.
Джерело: roddom2.kiev.ua
Коли народжуємо?
Кожен обхід лікарі приходили до нас у палату, мацали мене і запитували: «Коли народжуємо? Новий Рік хочеш зустріти вдома?». А я раніше ніколи не лежала у лікарнях і мені справді так хотілося додому.
Ми з дівчинкою, яка лежала зі мною в палаті, всі шукали у себе провісники – то поперек тягне, то ноги ниють, то ще чогось. Але потім вже просто забили на це, бо дні минали, а ми так само ходили вагітними.
Дівчата, які лежали в палаті поряд, мінялися щодня. Не встигнуть в'їхати і ось уже зі сутичками та в пологовий зал.
Джерело: roddom2.kiev.ua
Умови як у раю
Мені, наприклад, не пропонували безкоштовні палати, а моїй сусідці по палаті – пропонували, але вона обрала платне відділення. Коштувала наша плата 100 гривень на добу. І треба зазначити, що вона була дуже комфортна (може тому ми так довго не народжували?). Нас у палаті було двоє. У нас були тумбочки, стіл, стільці, телевізор та гарний ремонт. Через стіну була така сама палата. На дві палати, тобто на 4-х дівчаток, у нас був загальний коридор, в якому була шафа з персональним відділенням для кожної, яка закривалася на ключ, стіл, холодильник, мікрохвильова піч. Перед тим як покласти свої продукти в холодильник, їх потрібно було підписати та прикріпити до них наклейку з датою. У цьому коридорі містився також санвузол, де була душова кабіна, туалет, умивальник із дзеркалом.
Загалом, як ми зрозуміли трохи згодом, ми жили не просто в добрих умовах, а в раю. Зрозуміли ми це, коли побачили безкоштовне відділення – один душ на всіх і один туалет на всіх.
У палаті їх було по 5-6 чоловік. Складно уявити, як вагітній переживати свій стан у таких умовах. Саме тому дівчатка там зазвичай не затримувалися – народжували та народжували.
Ми, як курочки, цілими днями спали, їли, лежали.
Щодо їжі – тут безкоштовне триразове харчування у їдальні для всіх – і для платного, і для безкоштовного відділень. Звичайно, воно столове, але іноді їсти можна. Ми завжди брали перше, бо іншу їжу нам привозили чоловіки. Непоганими були також рис із куркою, тушкована картопля та рибна котлета.
Найнеприємніше те, що до нас приходили о сьомій ранку, іноді о пів на сьому вимірювати тиск. Деякі ліниві медсестри на своїх чергуваннях не приходили до нас, а звали себе. Тоді доводилося сонними стояти у черзі.
Джерело: roddom2.kiev.ua
Несподівані зміни – «Баба Яга на мітлі»
Десь наприкінці двадцятих чисел сталася ротація і замість коханого нами завідувача відділення Ткача прийшла Гузієнко Олена Олександрівна – жінка, яка через свої амбіції не помічає людей. Вони прийшли на обхід вперше і жінка бойової комплекції почала поводитися відповідно: «Як? Чому ти ще тут? Такі випадки небезпечні, треба кесарити! Так, готуємо все до операції, викликатимемо пологи!».
На що я запитала, чи можу відмовитись. Вона пирхнула, що можу, але далі вони за мене не нестимуть відповідальності. Коли я вийшла у сльозах на коридор, медсестра (чергова акушерка, яка завжди була прокурена) почала мені мовити про чотири ранки, про те, що треба підготувати тощо. Я сказала, що ще нічого не вирішила і що Ткач, який вів мене весь цей час, навіть не заїкався на рахунок кесаревого. Медсестра з трепетом у голосі відповіла «Так – Ткач. А це – Олена Олександрівна!».
Поки за мене щось вирішували, мене викликали на огляд на кріслі, направили мене на позачергове УЗД. Там все той самий Соловей почув про те, що мені хочуть викликати пологи і сказав: «Не погоджуйтесь! Пишіть відмову. Вам це не потрібно, повірте. Я бачу показники плоду, все у вас добре. Маленький та далеко, сам вирішить, коли на світ з'явитися!
Після того, як я запитала де і як мені писати заяву на відмову, Гузієнко зробила ласку і сказала, що скликає комісію для ухвалення рішення. Через кілька годин прийшло три лікарі, прізвища не запам'ятала, але найголовнішим із них був чоловік у віці, вже він подивився мене на кріслі, уважно вивчив всю мою історію – аналізи, УЗД та дивлячись на Гузієнка: «А що, тут нічого не готово до пологів. Адже треба просто спостерігати і чекати, коли все станеться». Неприємна дама одразу запурхала: «А я так і говорила! Бачиш, сонечко, все наважилося, як ти хотіла! Я зробила все, як ти хотіла! Так, тільки якби не мої спроби написати відмову, то мені викликали б пологи вже о четвертій ранку.
Джерело: roddom2.kiev.ua
Ну що, поговоримо про смерть? "Змій Горинич"
Почав з'являтися час від часу у нашому відділенні та ще один чоловік у білому халаті. Наше з ним знайомство трапилося дуже дивно та фамільярно з його боку. Ми з моєю сусідкою стояли в коридорі і чекали на черзі послухати серцебиття. Раптом я здригнулася від переляку - ззаду мене обняв хтось. Я повертаюсь - там він, кажу: "Ви мене налякали". У відповідь я отримала посмішку та фразу: «Це ж приємна новина увечері – чоловік ззаду!». Ми з моєю сусідкою переглянулись. Це був Сальников Сергій Миколайович. Він часто жартував у коридорах про секс, вважаючи, що в цьому немає нічого соромного, раз вже тут лежать вагітні.
Далі забігаючи наперед, скажу, що коли я вже народила, він заступив як завідувач відділення, з якого мене вже виписали і прийшов до мене в палату, коли я була вже з дитиною. «Я новий завідувач відділення, у якому ви лежали. Чи все вам сподобалося?
Я говорю, що мені не сподобалася ситуація з Гузієнком. На що він почав говорити те, за що я досі ненавиджу цю людину: «Я давно наглядав за твоєю історією, і вже з нетерпінням чекав на призначення. Якби ти не встигла народити до мого призначення, я б тебе прокесарив і без жодних запитань. Тобі пощастило, бо такі діти помирають здебільшого або в утробі, або під час пологів. Твій живий, але міг померти. Дуже маленький відсоток виживає, і ти потім убивалася б через те, що це ти вбила його. До речі, коли сплатиш перебування у відділенні? Я не бухгалтер, гроші не рахую. Але треба знати, коли зайти. Я заходити не буду, акушерка прийде. Не Реви".
А я ревіла, над своєю абсолютно здоровою, просто маленькою за вагою дитиною, я ревіла в трубку чоловікові, бо жоден лікар не має права розмовляти ось так. Тим більше, коли все позаду, тим більше, коли він просто малюється своїм становищем, тим більше коли я народила вчора, коли в мене налагоджується лактація, коли постродовий стан, коли мені не вийти з цього безглуздого пологового будинку.
Але щодо грошей він стурбувався незрозуміло чому, прокурена акушерка принесла мені квитанцію і я мала віддати її чоловікові ввечері, щоб він сплатив уранці (оскільки графік у кас дуже незручний).
По гроші він прийшов ще раз сам: «Не вставай, в якій кишені лежать?». Я: "Дайте мені сумку будь ласка". Він: «Так-так, я виріс у дворі. Мене добре навчили, що по сумках чужим лазити не можна». Все більше я його не бачила, але дуже добре запам'ятала.
Джерело: facebook.com/Київський-міський-пологовий-будинок-2
Як я народжувала
Мої сутички почалися через двадцять хвилин після бою курантів, коли я сказала сусідці, що їсти особливо не хочу, а поперек тягне навіть після душа, ми дивилися новорічну передачу і сталося перше «Ой». Мої сутички посилювалися і тривали дві доби. В ці дві ночі я не могла спати, а чергувала лише одна байдужа медсестра, яка говорила, що вони тренувальні і знехотя викликала чергових лікарів.
Всю другу ніч я чекала, коли настане півдев'ятої ранку, тому що мені на останньому огляді сказали, що швидше за все все вирішиться саме в цей час, коли я зможу попросити про черговий огляд.
Я прийшла до оглядової і чекала, мучившись від болю. Прийшов черговий лікар Незмов Андрій Геннадійович і сказав, що все – треба збирати речі до пологової зали. Він порадив мені подумати про епідуральну анестезію, про яку я раніше не думала, тому що він бачив, що дві доби мене знесилили, а болі були страшні. І чекати на повне розкриття можна було ще близько 10 годин.
У пологовому залі я лежала на кушетці і гладила блискучий кахель на стіні - мої сутички були надто частими і сильними болю. До мене прийшов анестезіолог і докладно розповів про анестезію. Я погодилась. Не знаю, чи я правильно зробила. Тому що потім мені полегшало, а дитині почало не вистачати дихання. Після 10 хвилин, як мені вкололи анестезію – мені одягли кисневу маску та готували до пологів.
Я майже не відчувала сутичок, мені дуже хворів задній прохід і я відчувала, що треба народжувати. Я тужила, мені тиснули на живіт, але нічого не виходило. Мені зробили надріз, і за допомогою вакуумного екстрактора допомогли народити мого малюка. Я переживала, чи все з ним нормально – мені сказали, що все чудово, просто він маленький.
Пізніше Незмов сказав мені, що більший плід може і народити б не змогла, так що напевно розміри дитини визначилися моєю фізіологією. Незмов — взагалі людина, якій я фінансово не змогла висловити своєї вдячності, але про чию професіоналізм і добре серце я пам'ятатиму все життя.
Мені відразу ж поклали дитину на живіт і я вперше побачила, як вона смокче свій пальчик. В цей час мене зашивали, а я лежала та раділа.
Джерело: facebook.com/Київський-міський-пологовий-будинок-2
Акушерське відділення
За дві години мене перевели в акушерське, на вибір запропонували: безкоштовна палата, палата за 500 гривень та за 1000 гривень за весь час перебування. Я хотіла піти в палату за 1000 гривень, але вільних серед них не виявилося, і мене поселили в палату за 500. Тут у коридорі був один холодильник, мікрохвильова піч, чайник і один душ і туалет. Але це дівчаток на 10-12. Сама палата з новим ремонтом, світильником, пеленальним столиком, тумбочкою, раковиною та дзеркалом. Мінус був у тонких стінах і такому розташуванні палат, що якщо вночі починала ридати дитина, то чули її всі і залпом заходилися інші малюки.
Ще тут дотримуються старих стандартів про температуру у палатах, бояться, щоб діти не захворіли, а на практиці на термометрі у моїй палаті було 27 градусів! І, звісно, ніхто не провітрює. В результаті будинку ми потім заліковували суху шкіру.
Щодня приходили лікарі, які дивилися мене та окремо лікарі, які оглядали дитину, брали у неї аналіз крові. Всі діти втрачають у перші дні вагу, але ми були й так з маленькою вагою і неонатологи забили на сполох – вони щодня змінювалися, і одна з них здогадалася сказати, щось на зразок чи ви його догодуєте сумішшю (при моїх налитих грудях, у яких молозиво швидко встигло змінитись молоком), або ми його забираємо у вас і кладемо в реанімацію. Знову маю істерика.
До речі, щодо грудей – її оглядали, але не було нікого, хто б прийшов і показав, як зціджуватись і як взагалі годувати так, щоб із нею все було добре. Результатом цього став мастит за два тижні після виписки з пологового будинку. Дякувати Богу, я викликала масажистку, і ми вдало годувались ще довго.
Я купила баночку розведеної суміші, яку їм мабуть просто треба було продати. Пізніше схаменулась і почала зціджуватися як могла - як бачила на плакатах у пологовому будинку, і догодовувала ложечкою. Наступного дня дитячий лікар змінилася і сказала, що переселить нас до іншого відділення – я боялася, я думала, що там щось страшне. Але там виявилися найкращі умови, лише п'ять чи шість дівчаток – дуже гарно, все новеньке і ніхто там уже не плакав. Там ми зробили фототерапію і нас виписали за кілька днів – ми здорово почали набирати на своєму молоці. Мені чоловік привіз молоковідсмоктувач, а лікар сказав, що у випадку з моїми грудьми це необхідність.
Медсестри у цьому відділенні були дуже приємними, нам зробили щеплення, допомогли зібратися та вдало виписатися.
Тут, у цьому пологовому будинку 6 років тому мама народила мою сестричку, тут 2017-го народився мій син і тому – це наша історія. Але як і в будь-якому іншому пологовому будинку – все залежить від людей, які зустрічаються, і я бажаю, щоб вам зустрічалися тільки хороші лікарі, які люблять свою справу, дітей і майбутніх матусь.
Джерело: roddom2.kiev.ua
Автор історії: Вікторія Якуша
Ось випадково на 5 балів серйозно натиснула. Натиснути хотіла саме на 1 бал. Просто пощастило, що натиснула неправильно.
Оксано, ви теж у другому пологовому будинку народжували?
Ні, але збираюсь і саме у Гузієнка. Але річ не в цьому. Я тричі в різних містах та різних пологових будинках народжувала. Як починаєш читати відгуки породіль: комусь кашу не так насипали, комусь ложку не принесли, у когось підлогу не підміли… На курорт туди, чи збираються з сервісом «все включено». Я не лікар, але дуже добре уявляю, скільки «багато» їм держава платить за роботу. Я б за таку зарплатню жодного пацієнта не стала б приймати і відповідати за його здоров'я. А з такою з/п лікарів і таким ставленням пацієнтів скоро нікому буде лікувати. Прокурена акушерка, не прокурена, яка різниця? Курить людина, має на це право. Не п'яна ж! А в нашому суспільстві аби засудити, очорнити, обговорити… І скільки таких породіль за день вони приймають… І кожна думає, що ексклюзивна та одна-єдина, кому випало на долю народжувати….
Дякую вам за розгорнуту відповідь)
хто змушує їх там працювати якщо зарплата маленька????))))) кожен сам вирішує як і скільки давати, точніше дякувати за допомогу або ставлення під час пологів до і після !!!!!! Вони повинні ставитися до кожної вагітної однаково це моя особиста думка ...... з грошима вона чи ні