Виховання відповідальності
«Нана дуже точно знає з вою зону відповідальності, за яку отримує всі блага. Це навчання, школа. Там вона не повинна підвести насамперед себе, а потім уже нас, має виправдати нашу довіру. Це також прийшло з дисциплінарної системи мого дитинства. Хоча я таку відповідальність виробляла сама. Нанік більше заточений на те, щоб нас не підвести. Вона відповідає за свої вчинки».
Про метод батога
«У нас є правило – ми ніколи не кричимо на дочку. Навіть якщо усередині буря. Найпростіше накричати і дати потиличник. Це застосовується та діє у багатьох сім'ях. У нас таке не працює взагалі. Так, складніше годинникам і сидіти і пояснювати, але мені така позиція ближча».
Про особистий простір
«Нана зараз дуже змінюється. Це залежить від того, що її оточує, що з нею відбувається. Я намагаюся наповнити життя дочки подіями, що формують її майбутнє. Вона багато розмірковує над своїми бажаннями, цілями. Нана зараз вчиться переживати свої потреби та бажання по-своєму, щоби не травмувати нашу психіку. Адже вона в такому віці, коли хочеться всього і більше. Мені близька позиція: спостерігати, але спуск не давати».
Живе спілкування – перш за все!
«Мені хочеться, щоб вона дізналася, що таке радість та щастя. Сучасні діти живуть, як ми, дорослі. У величезній кількості справ та зобов'язань, у зайнятості. У них немає простих життєвих ситуацій: ігор у дворі, сварок із подружками, притирок. У них є телефони, зі скачаними іграми, які й формують їхній світ. І це робить із кожного окремо існуючого — персонаж. З цього приводу дуже переживаю і намагаюся, щоб Нана якнайбільше спілкувалася в компанії дітей моїх подруг, однокласників. Намагаюся, щоб донька щонайменше користувалася гаджетами — комп'ютера у нас вдома немає. Ми, наприклад, займаємося рукоділлям — плетемо прикраси з бісеру. Мені, безумовно, теж хочеться сісти і зайнятися своїми справами. Але я знаю, якщо зараз зло пропущу — момент буде втрачено назавжди».
Більше читайте у журналі «Добра порада», №3/2013
