1. Дитячі спогади
Якщо на тата та маму кричали в дитинстві їхні батьки, то ця форма впливу відклалася у них на підсвідомому рівні. Оскільки дорослі не знають, як можна спілкуватися з малюком так, щоб донести до нього правила та заборони, прийняті в сім'ї, вони обирають найпростіший і найзрозуміліший їм спосіб. підвищений тон чи крик. Для таких батьків це цілком припустимо, а головне, очевидно: вони виросли нормальними. Отже, така система виховання дієва та ефективна.
2. Емоційна розбещеність
Найчастіше зустрічається у мам, ніж у тат. Іноді буває так, що люди, які спочатку вважають, що на дітей кричати не можна, раптом ніби забувають про це.
А все тому, що накричавши одного разу, у людини змінюється внутрішній орієнтир критерій того, що погано, а що добре. Дозволивши собі підвищити голос один раз, людина перетворює крик на повсякденну модель поведінки. Причому, як правило, подібне ми собі дозволяємо саме з рідними людьми та ще частіше – з дітьми.
Адже через їх вік та недосвідченість вони не можуть дати нам гідну відсіч на відміну від колег по роботі чи сусідки.
3. Негативні думки
Важливо те, що ви говорите собі під час внутрішніх діалогів, які установки собі даєте. Батьки, які часто зриваються, здебільшого вже вигадали собі образ ідеальної дитини. І на менше не згодні. Тому найменша провина, невідповідність цьому ідеальному образу викликає в них гнів. Іноді батьки приписують дитині неіснуючі мотиви поведінки. Ось цікава дворічка знову лізе у відро для сміття, хоча мама йому вже сто разів сказала, що не можна. Мама відразу починає думати, що «це він спеціально, на зло їй». Хоча насправді дитина поки що не вміє нічого робити на зло. Йому просто цікаво, що там. А от якщо мама побереже нерви (і свої, і малюка), то зможе просто відволікти малюка, показавши йому щось цікавіше, а з більш дорослим малюком можна буде поговорити і пояснити, чому ж «не можна»!
4. Незадоволеність якимось життєвим аспектом (фінансами, відносинами)
Якщо на саму проблему вплинути не виходить, то як об'єкт для скидання негативних емоцій батьки обирають найслабшу і беззахисну істоту — свою дитину. Потрібно спробувати зрозуміти, що дитина не винна у ваших проблемах і, зриваючи на ній злість і незадоволеність, ви точно не знайдете вихід із ситуації. Якщо ну ніяк не виходить стримувати агресію, просто направте її в потрібне русло: займіться збиранням, сходіть на тренування. Все як рукою зніме, а головне, близькі не постраждають.
