Поки ти сидиш і скаржишся подрузі на життя в декреті й своїх дітей — вони ростуть! Поки ти ліпиш пасочки на майданчику і думаєш: «коли це нарешті скінчиться» — твої діти ростуть. Поки ти дратуєшся, бо плаче, істерить, не чує і не слухає — твої діти ростуть. Поки ти чекаєш коли встане, коли піде, коли нарешті забуде про ту цицю, коли сяде на той довбаний горщик — твої діти ростуть…
Джерело: Shutterstock
Коли думаєш: «скільки вже можна проситися на ті ручки»… і коли нарешті піде в садок… згадуй про те, що в цей само момент, в цю саму секунду твої діти ростуть..
Поки ми — дорослі витрачаємо наш дорогоцінний час на скарги, на ниття, на втому, поки налаштовуємо свій побут і виясняємо відносини з родичами НАШІ діти невпинно та стрімко продовжують рости..!
В 7 він вже проводитиме основну свою частину дня в школі, а не поруч з тобою.
В 10 йому вже не буде цікавим ліпка пасочок з мамою, бо у нього з’являться друзі.
В 14 вона вже не буде питати якою лялькою ти хочеш сьогодні пограти, бо у неї з’явиться перший хлопець.
В 15 ти вже не піднімеш свою маленьку «крихітку» та не понесеш у своїх обіймах, щоб заколихати чи заспокоїти, бо крихітка вже твого зросту…
Джерело: Shutterstock
А Потім БАЦ 20… а у 20 вони майже всі хочуть жити окремо… Їм буде цікавим світ, місця, люди, друзі .. одним буде хотітися поїхати як найдалі, а комусь, можливо, і захочеться залишитися поряд.. Але всі вони стануть рідше дзвонити й не так часто приїжджати.. бо: «ну мам, я зайнятий!» і в цей момент все що тобі лишиться — це прийняти як факт… що ТВОЯ дитина ВЖЕ ВИРОСЛА!
Їй вже потрібна не лише мама… Він вже не боїться грому або темноти.
Вона не влаштовує істерику посеред магазину з іграшками та не намагається розгромити всю твою педантичну ідилію вдома. Він не приходить до тебе зі сльозами й не витирає їх разом з соплями об твоє плече і нову білу майку..
Джерело: Shutterstock
Всі ці моменти проходять так швидко.. пролітають наче бабине літо залишаючи після себе приємний і рідний запах дитячої макушечки у твоїй пам’яті.. лише закрий очі й згадаєш..Тепло маленьких ручок на маминій шиї ранком понеділка. Сльози за мамою біля входу у садочок і гучне МАМА!! МАМА!! МАМА!!! по твоєму поверненню..
Ті нескінчені коматозні підйоми? зі сходом сонця, мільйон випитих какао в кав’ярні навпроти, а іще тони багнюки на чоботях після літнього дощу..тих спогадів в кожної мами так багато і всі вони з часом стають безцінні.
