Мама з малюком (фото: Fotolia)
Малюк потребує уваги, ні на крок не відпускаючи від себе маму? А якщо тільки втрачає її з виду — одразу переляк, сльози, нестямні крики… Що з ним відбувається?
В межах норми
Для однорічної дитини це цілком нормальна поведінка. Адже в кожній маленькій дитині закладено інстинкт прямування. Як і решта індивідуальних особливостей, у дітей він проявляється по-різному. Комусь досить просто чути мамин голос із сусідньої кімнати, а хтось тримається якомога ближче — адже навколо такий великий, невивчений і тому, напевно, небезпечний світ.
Це надовго?
Якщо в рік багато дітей намагаються не відпускати маму далеко, то до 3-4 років ця потреба у більшості проходить. У міру того як дитина розширює свої знання про світ, В нього з'являються і впевненість у собі, і почуття захищеності.
Відстань від мами, яку малюк вважає безпечним, поступово збільшується, його коло інтересів зростає. Чим самостійнішим він стає, тим рідше в паніці хапається за мамину руку.
Як правильно реагувати?
По можливості намагайтеся спокійно реагувати. Хоча в деяких ситуаціях зберегти терпіння важко. Не лайте дитину за те, що вона хоче бути поруч, краще придумайте їй цікаві заняття.
Багато дітей до 3 років до ладу і не вміють грати на самоті - давайте йому завдання: треба щось побудувати з кубиків, скласти пазл.
Найчастіше грайте з ним у ті ігри, які допоможуть збільшити його «зону безпеки», наприклад, хованки. Спершу ховайся там, де малюк вас легко знайде, а згодом починайте знаходити дедалі більш затишні куточки.
Обов'язково розширюйте коло спілкування дитини: ходіть до групи розвитку, гуляйте на майданчику. І він переконається, що цікаво буває не лише поряд із мамою.
