Батьки та психологи часто сперечаються про те, до якого віку різностатеві діти повинні жити в одній кімнаті.
Джерело: Pixabay
У деяких сім'ях діти живуть в одній кімнаті тому, що так вирішили батьки, а іноді, діти живуть в одній кімнаті через обставини, що склалися, наприклад, через брак місця в квартирі.
Анжела Репке, журналіст, редактор інтернет-видання та блогер, багато пише про свій досвід материнства. Вона порушує питання, з якими батьки стикаються у повсякденному житті і часто не знаходять відповіді.
«Мій син і дочка живуть в одній кімнаті, і я поки що не планую їх розселяти в різні. Спершу це був просто експеримент. Вони запитали, чи можуть вони спати в одній кімнаті, і ми дозволили це. Нашому синові 5 років, дочці 3 роки, і я знаю, що так буде не завжди.
Ми вирішили, що коли діти захочуть жити кожен у своїй кімнаті – вони зроблять свій вибір самі, але поки що той факт, що мої діти хочуть бути разом дуже тішить мене.
Джерело: instagram @centeraprel
Дослідження показали, що для багатьох дітей поділ кімнати зі своїм рідним братом або братами та сестрами більше пов'язаний із розвитком тісних емоційних зв'язків. Перш ніж вони досягнуть віку, коли вони захочуть свого простору, діти люблять бути разом, особливо поки вони дуже малі.
Так, перед сном ми часто нагадуємо їм, щоб вони перестали балакати, і вони багато бешкетують за зачиненими дверима дитячої кімнати. Але моє серце наповнюється любов'ю та ніжністю, коли я уявляю, як вони лежачи під ковдрами розповідають один одному страшилки та казки, співають пісні, словом роблять щось разом та одне для одного. Таким вони запам'ятають своє дитинство, життя поряд із братом чи сестрою.
Джерело: Instagram@ameliahannah
Чесно кажучи, якби в мене були одностатеві діти, і вони не скаржилися, що їхній брат чи сестра не дає їм особистого простору, я залишила б їх жити в одній кімнаті аж до самого вступу до коледжу. Але у мене різностатеві діти, і я готова до проблем статевого дозрівання. Я планую розселити їх по різних кімнатах до його наступу приблизно в 11 років, але я готова до того, що вони самі попросять про це набагато раніше. Я не змушуватиму їх жити в одній кімнаті, якщо вони самі цього не хочуть, я ні до чого не хочу примушувати своїх дітей. Найголовніше для мене, як для мами – щоб кожен із них був щасливий.
Перш ніж питання роздільного проживання та статевого дозрівання стануть актуальними, я хочу просто спостерігати за тим, як ростуть мої діти, ростуть разом. Я хочу бачити, як вони сваряться і миряться, як вчаться спілкуватися та вирішувати конфлікти, бачити як вони б'ються чи грають разом. Як мама, я хочу знати, що мої діти близькі один з одним, і навіть якщо вони посварилися, ніхто не біжить скаржитися батькам.
Їхні смаки та інтереси різні, але їхня кімната відображає характер кожного з них рівною мірою. Ніхто не засмучується якщо якась іграшка лежить на підлозі, а не на полиці, або постільна білизна не того кольору. Їм комфортно разом, а решта для них – просто дрібниці. Тому, поки мої діти хочуть бути разом, я не заборонятиму їм, адже в один день все може кардинально змінитися».
