1. Відкладати заняття до 3 років та старше.
Деякі батьки і навіть фахівці чекають певного віку, щоби зайнятися з дитиною чимось. Даремно! Велика мозаїка, конструктори, пальчикові фарби, шнурівки, пластилін та солоне тісто – варіантів занять маса.
2. Перекладати відповідальність на садок або центр, що розвиває.
О, це найпростіше. А потім звинувачувати їх у тому, що “моїй дитині вже 4 роки, а вона ще кольору не розрізняє”. Мабуть, мамі складно було називати кольори іграшок, чи фруктів, чи одягу. Простіше почекати, коли дитина піде в садок, і там суперзайнята вихователька його навчить. У неї, між іншим, крім вашої дитини, ще людина 20-30 та купа звітності.
3. Порівнювати свої результати із результатами інших батьків.
Ті батьки, хто взяв на себе відповідальність і вирішив сам розвивати свою дитину, хоч іноді, та стикався з такою неприємністю. Вкладаєш, вкладаєш у свою дитину, стільки різних ігор вигадуєш, а сусідський Петечка без особливої маминої праці вже і малює, і читає. Прикро!
Ще прикріше буде, якщо ви почнете заочне змагання з сусідами, хто з вас крутіший і розумніший. Правильніше було б згадати, а навіщо, власне, ви розвиваєте свою дитину – щоб обігнати та перегнати Петечкіних батьків чи щоб вашому малюкові було з вами цікаво?
4. Суворо дотримуватися інструкції або методики, повністю копіювати досвід інших.
Цей випадок схожий на попередній. Що для вас важливіше: займатися саме за методикою чи розкривати потенціал дитини? Вчити дитину малювати трикутники, тому що так належить, чи піти з нею ловити динозаврів, яких вона просто обожнює?
5. Засмучуватись, що дитина втрачає увагу через 5 хвилин або не хоче займатися.
Так, діти дуже цікаві. Їм (як і нам, до речі) хочеться зайнятися всім і одразу. І 5 хвилин уваги для малюків – це не мало, іноді це дуже багато!
Але якщо малюк знайде щось таке цікаве, надординарне для нього, він може займатися цим цілу годину або навіть більше.
6. Чекати, що заняття з дитиною пройде так, як і задумано.
У дитини може бути свої інтереси, свої настрої, свої ідеї, свої плани. І це чудово! Це вже ознаки самостійної особистості.
7. Перевантажувати дитину інформацією та заняттями.
Залиште малюкові час обміркувати, осмислити ту інформацію, яку він отримав. Розібратися у своїх емоціях, відчуттях. Не заважайте йому самостійно пізнавати світ і себе у ньому.
8. Купувати занадто багато іграшок, що розвивають.
Дайте малюкові можливість шукати та відкривати цікаве в навколишньому світі. Життя – це не лише кубики Зайцева та рамочки-вставлялки. Іграшками ми відволікаємо дітей від життя і відводимо їх у певною мірою віртуальний світ.
