Скандал на Одещині, що розгорівся у 2016 році, набирає обертів. Репетитор під час занять принижує, б'є та ображає своїх учнів, і при цьому не кається. Та й загрожує українській Фрекен Бок за покалічену дитячу психіку лише штраф чи виправні роботи… Ось що з цього приводу думають українські мами та фахівці.
Джерело: instagram @edukzcom
На чисту воду вчительку вивели її учні, виклавши відео дворічної давності, на якому зафіксовано інцидент. Репетитор зізналася у скоєному, але продовжує свою діяльність, а батьки продовжують довіряти їй своїх дітей!
За цим фактом відкрито кримінальне провадження (побої та катування), але, зважаючи на все, вчителька відбудеться штрафом і далі «допомагатиме» дітям гризти граніт науки.
Думаю, важко знайти причини, що виправдовують поведінку репетитора з Одеси та й навіщо? Адже факт «на обличчя». І тут варто подумати лише про дітей, які стали об'єктом агресії жінки, яка, крім психологічних травм, нічого не привнесе в життя школярів. На питання, які варто відповісти всім.
1. Друзі деталі відео, але жоден не заступився. Вони неможливо залякані репетитором? Чи це, навпаки, приносить іншим дітям задоволення? Чому? Що відбувається у їхніх сім'ях?
2. Діти розповідали про таке ставлення до своїх батьків? Якщо ні – питання до батьків, чому їхні власні діти їм не довіряють і чому вони втратили допомогу та захист своїх найближчих людей?
Такі прецеденти не винятковий випадок, як на мене. І може складно уявити, що літній репетитор може так знущатися з дітей, але кожен відповідальний батько повинен або навіть зобов'язаний перевіряти тих, з ким залишається його дитина: шкільні вчителі, вихователі в дитячих садках, няні тощо. Знайдіть спосіб, витратите час, навчіться бути на боці дитини, щоб подібне вона не приховувала від вас. Будьте завжди на його боці, крім вас про нього мало кому є подбати.
Відео залишає, м'яко кажучи, неприємні почуття. Поведінка репетитора, однозначно, є неприпустимою. Справді, на превеликий жаль і подив, чимало є ще батьків, а також дорослих, які називають себе педагогами, які домагаються послуху дітей за допомогою фізичного впливу.
Чому це дивує? Тому що саме питання про те, чому не можна бити дітей, звучить страшенно безглуздо. Будучи адекватними дорослими, адже ми не ставимо собі питання: чому не можна бити сусіда? Або бабусю, дідуся, дружину, чоловіка? Чому не можна дати потиличник людині, яка мене дратує? Хіба ми можемо уявити собі цього ж репетитора, який б'є на вулиці дорослого чоловіка за те, що той, наприклад, човгав ногами?
У даному випадку неприйнятним є і поведінка батьків, які приводять дітей на заняття. Тут, точно, «мета не виправдовує кошти». Слова, які на відео каже репетитор хлопчику, звучать для дитини як схвалення її дій одним із батьків. Ось якби у відповідь дитина відреагувала: «Мені боляче! Я розповім татові!» — це була б нормальна здорова реакція хлопчика. Дитині необхідно вчити захищати себе. Діти потребують батьківського захисту. Безпека одна з основних потреб малюка.
Будь-яке фізичне покарання принижує. Людина, коли її б'ють, відчуває приниження і відчуває образу на адресу фізичного ґвалтівника. Дитина – не виняток. Він теж кривдиться на дорослого, який відважує йому тумаків. А ще він відчуває страх. Страх породжує необхідність брехати. Саме потреба! Обман - як уникнути покарання. Подібне спілкування призводить до віддалення дитини та дорослої, до відсутності розуміння, близькості, довіри. Наслідок фізичного покарання загрожує дитині. Він втрачає віру в себе та повагу до себе, а саме ці якості необхідні для його правильного розвитку. Почуття поваги та довіра до дорослого теж зникає. Дитячі переживання впливають подальше життя. Найпоширенішим фактором виникнення психоемоційних відхилень та неврологічних хвороб у дорослому віці є фізичне насильство з боку близьких людей.
Американські вчені, ще на початку минулого століття, провели знаменитий Гарвардський експеримент, який носив лонгітюдний характер і проходив протягом 30 років. Результати експерименту підтвердили дивовижний факт. Виявляється, дорослі, які в дитячі роки відчувають любов батьків, мають гарне здоров'я. Діти ж, які не були впевнені в батьківському коханні, з дорослішанням набувають низки хронічних захворювань. В експерименті акцент був зроблений на суб'єктивному сприйнятті батьківського кохання кожним з дітей. Критерії кохання для дітей полягають в елементах простої взаємодії. У прийнятті, посмішці, позитивних емоціях, поцілунках, тілесному контакті, у часі проведеному разом… І ще у багатьох важливих дрібницях, які не мають під собою матеріальної основи. На жаль, багато дорослих недооцінюють силу прояву такого кохання.
Трапляється, що батьки обнулюють вплив негативних емоцій на стан дітей. Будь-який вид удару це вихід наших негативних емоцій. Ми розгнівані, ми злі. І ми шукаємо, як нам ці емоції викинути. Існує багато конструктивних методів, якими можна користуватися. Дорослий, що піднімає руку на малюка, насправді доводить свою неспроможність, свою нездатність, невміння знайти розумний шлях взаємодії на дитину. Для дорослої людини (батька чи педагога) – це питання моральних (а для педагога ще й професійних) якостей компетентності та відповідальності.
Здоров'я дитини та її психологічний стан – залежить від дорослих, які знаходяться поруч, займаються її вихованням. Про це треба пам'ятати. Завдання батьків вибудувати довірчі стосунки з малюком. Створити відносини, у яких процеси регуляції проходитимуть безболісно всім. Будьте уважні до своїх дітей, даруйте їм свою любов і турботу, поважайте та приймайте маленьку людину.
Подивившись це відео, я хвилин п'ять сиділа у ступорі, дивлячись в одну точку. До сліз шкода діток, що потрапили до цього нелюда у спідниці! Власне кажучи, через такі випадки я зареклася будь-коли користуватися послугами няні та репетиторів з вулиці. Хоча відомо багато подібних ситуацій і в садках, школах... Є нелюди, які під гучною назвою «педагог» зганяють свою неспроможність, злість, нервозність на маленьких дітках, які не можуть постояти за себе!
Завдання батьків бути уважними до своєї дитини - навіть якщо малюк не скаржиться, то звертати увагу в якому настрої він приходить із занять, чи хоче йти до няні/вчителя/репетитора, і боже борони, чи немає синця! І звичайно ж, важливо стати своїй дитині найкращим другом, з яким можна без сорому ділитися потаємним! Тоді ви завжди будете першими дізнаватися про життя своєї дочки чи сина і не допустіть такого!
Відомий сімейний психолог Михайло Лабковський якось сказав: «Якщо ви дозволяєте собі бити дитину, це не тому, що ви думаєте її так виховувати, а тому що ви скривджена, принижена в дитинстві агресивна істота, яка намагається відігратися на дитині. Це ваша агресія, яка вимагає від вас фізичного насильства перед більш слабкою людиною. Потрібно пам'ятати, що діти яких були в дитинстві, як правило, виростають невротиками». Я також переконана в тому, що НІХТО не має жодного права піднімати руку на дитину (свою або чужу), навіть у вигляді легкого ляска або поштовху! Ця проблема насильства властива людям глибоко травмованим та психічно нестабільним, як сказано вище.
З досвіду роботи з дітьми можу сказати, що в Європі ви дуже рідко зустрінете няню або виховательку в саду старше 40 років. Вважається, що жінки старші, а особливо ті, хто вже працював з дітьми довгі роки не готові стримувати свої емоції та реагувати адекватно на дитячу поведінку (не обов'язково навіть провокаційну, таку як крик, істерика та непослух). Але на жаль, у наших пострадянських широтах все навпаки. Ось і отримуємо те, що знято на відео… Жінка-репетитор не може поводитися нормально, вона сповнена гніву і не здатна вже його контролювати, знаходить собі «хлопчика для биття», щоб виплеснути свій негатив на менш захищену людину, а в нашому випадку - Дитину. Весь жах полягає в тому, що дитина отримавши такий «урок» не маючи можливості себе захистити або бути захищеним переживає найглибші руйнівні почуття приниження та страху, які можуть дати себе знати у старшому віці.
ЩОБ ЗАБЕЗПЕЧИТИ СЕБЕ ТА СВОЮ ДИТИНУ ВІД подібного ДОСВІДУ пропоную кілька рекомендацій, які можливо зможуть допомогти комусь у майбутньому. Перед тим як залишити дитину няні, репетитору чи вихователю: 1. ознайомте її/його з юридичною відповідальністю, яку вона/він, як громадянин країни, в якій проживає, буде нести у разі неправомірної поведінки; 2. знаходитесь спочатку поруч; 3. проводіть заняття на своїй території чи нейтральній; 4. якщо дитина старша, залишайте їй телефон для екстреного зв'язку з вами або дзвоніть самі (один раз під час заняття запитати, чи все гаразд, щоб репетитор знала, ви на контролі); 5. вік няні або вихователя бажано не старше 40. Краще індивідуальний підхід ніж навчати/виховувати «за досвідом» або за схемою «я краще знаю». І нехай усі наші діти будуть захищені від подібного.
На жаль, хоч би скільки трубили психологи, блогери, журналісти та інші активісти про те, що «дітей бити не можна», все одно залишаються люди, які вважають подібні дії одним із найефективніших методів виховання. «Нас так виховували, і ми нормальними людьми виросли». Ось щодо останнього твердження, виходячи з побаченого, є великі сумніви... На щастя, зараз все частіше подібні злочини (а інакше я це назвати не можу) стають надбанням громадськості і навіть поліції. Хочеться, щоб подібна тенденція зростала та множилася. Давайте не будемо байдужими, адже навіть якщо це не відбувається з нашими дітьми, то потім їм жити в суспільстві з іншими, які виросли в страху і жаху. А це зазвичай нічим добрим не закінчується.
Складно передати суміш почуттів від перегляду цього відео… Після того, як проходить шок через поведінку репетитора, яка явно хвора і страждає, впевнена, не одним психічним розладом, особисто у мене виникає безліч питань щодо решти учасників історії, і батьків у тому числі . Насамперед дуже болить серце за дітей. Усіх. І тих, що зазнають насильства, і тих, що мовчки за цим спостерігають, знімають на камеру і навіть посміюються.
Як сказала Людмила Петрановська, насильство у групі травмує не лише жертв, а й абсолютно всіх членів такої групи: і тих, хто виступає агресорами, і тих, хто просто присутній при цьому. В одному інтерв'ю вона розповідала, як важко жити з цим тягарем дорослим людям, якщо вони колись виступали у ролі мовчазного свідка того, як з когось знущаються. Як їх мучить почуття провини та відчуття себе брудною, поганою та боягузливою людиною. Це залишає чорний слід на психіці дітей, це розбещує їх. На це боляче і страшно дивитися нам, дорослим. Що ж тоді діється в душі дітей, які, очевидно, вважають те, що відбувається, нормою і навіть чимось кумедним?
По-друге, дуже важко не злитися на батьків. Які відводять своїх дітей до цього «педагогу» і нічого не хочуть знати, що там відбувається. Це ж не поодинока історія, всім зрозуміло. І я не вірю, що ніхто з дітей жодного разу не спробував сказати мамі чи татові: «я не хочу йти на заняття, мене там б'ють» або «наша вчителька психованна, вона побила хлопчика сьогодні». І далі я уявляю дві можливі реакції батьків: «не вигадуй, вона дуже хороший педагог, її в школі поважають» і «правильно робить, з вами, балбесами, інакше не можна».
І навіть якщо діти нічого не розповідають удома – це також страшний сигнал. Це означає, що за свої 7, 10 або 12 років вони засвоїли одну просту істину: до батька по допомогу звертатися не можна, він все одно не захистить і не допоможе… А ще те, що бити дітей нормально, нічого неприродного в цьому немає, тому і говорити тут нема про що.
Як же сумно все це, хлопці! І останнє, що я хотіла сказати: Ви помітили, як «педагог», б'ючи і знущаючись з дітей, відчуває емоції «праведного гніву»? Як вона виправдовує своє насильство "виховними цілями"? Як вона обурюється, що лайно до неї додому потрапило і по-іншому з такими дітьми не можна? Вам це нікого не нагадує? Мені нагадує батьків, які б'ють своїх дітей з такою ж «виховною метою» і тому, що «він по-іншому не розуміє». Мені здається, якщо таких батьків у момент їхнього «виховання» хтось непомітно зняв би на камеру і виклав в Інтернет – нам усім і їм, у тому числі, було б так само страшно і гидко дивитися на те, що відбувається. Дуже сподіваюся, що у найближчому майбутньому наше суспільство зцілиться від цієї хвороби – насильства у всіх його проявах. І почати треба нам із Вами, дорогі батьки, із себе.
Щиро кажучи, дивитися таке дуже складно. У голові не вкладається як можна собі, дорослій людині, дозволити бити дітей? Душа розривається на уламки! Це обурливо! За таке обов'язково треба карати! Таких людей не можна припускати до роботи з дітьми! Хай би вона спробувала нахамити чоловікові її віку! А так – беззахисні діти. У такі моменти здоровий глузд залишає голову і від гніву хочеться лише роздерти! Віддати на самосуд батькам. Але такі порочні кола треба розривати. Шкода, що у дітлахів потім травми на все життя. Нерви їй треба лікувати, а не працювати репетитором! Чесно, навіть не додивилася! Не можу. Після перегляду відео до кімнати зайшов синок. Я його так міцно обійняла, навіть не розумію, як можна бити беззахисну дитину?!
Журналіст, вихователь, автор блогу та мама Єви @Facebook
Щодо самої ситуації, гадаю, тут коментарі навіть зайві. А ось про що варто говорити, постійно нагадувати, кричати батькам, так це про те, що, побачивши подібну поведінку вчителя, почувши від дитини хоча б натяк на можливі приниження, рукоприкладство з боку дорослого, ні в якому разі не залишати це без уваги . Всі повинні зрозуміти, що такі способи навчання — не норма, ні в кого немає права принижувати, ображати вашу дитину, щоб вона не робила і як би себе не поводила.
Таким людям та діям не місце у навчальному середовищі. До них треба донести, що їхня поведінка — руйнівна, недозволена, неправомірна, що вона може і має бути покарана. Батьки, будь ласка, не замовчуйте подібні ситуації щодо вашої дитини, де б вони не відбувалися: у школі, спортивній секції, на уроці малювання або у власному будинку з боку іншої людини. Настав час відвикати від того, що крик, рукоприкладство — це міра виховання. Чим більше ми про це говоритимемо, тим більше можливостей підвищити рівень розвитку нашого суспільства, викорінити ці жахливі деструктивні методи. Вважаю, що на державному рівні треба запровадити міру покарання за такі вчинки дорослих щодо виховання дітей, у тому числі якщо цей дорослий — батько.
Я упевнена, що бити дитину не лише не педагогічно, а й не гуманно. Як на мене, така ситуація радше свідчить про енергетичну слабкість і непрофесіоналізм педагога, який не тільки не вміє зацікавити предметом, а й знайти аргументи в спілкуванні чи альтернативних видах наказань. Моя позиція: у дитині змалку треба формувати бачення, що світ добрий, він іде тобі на зустріч. Це не означає розбалувати дитину. Але я проти тотальних заборон, які практикувала радянська школа. Щодо пркарань, як на мене, найкращим варіантом є фізичні навантаження як від відджимання чи присідання. Але педагог має вміти виявити свою альфа-позицію, щоб дитина його слухала. Бо одномоментний прояв слабкості і є саме перекладанням відповідальності на дитину.
Джерело: 1+1
(2 оцінок, середнє: 4,00 з 5)
