Днями в Мережі було опубліковано жахливе відео, де дитячий стоматолог із Рівного б'є, душить та мучить дітей у кабінеті. Історія набула широкого розголосу. Прокоментувати ситуацію вирішила й педіатр Лідія Бабіч.
Джерело: freepik
Дитячий лікар Лідія Бабич розповіла, чому батьки повинні бути присутніми поруч із дітьми під час лікувальних маніпуляцій і чи це можливо.
Можливо цей текст не всім сподобається. Але я скажу: тримати дитину, яка виривається, кричить від страху та болю — це варварство. Чому батьки дозволяють, щоб їх виганяли за двері, коли з дитиною щось роблять?
Усі процедури – лікування, аналізи, катетер у вену, крапельниця – мають бути у присутності батьків. Навіть коли дитина у реанімації, на законодавчому рівні батькам дозволено бути поряд. Ніхто не має права виганяти вас за двері.
Ви даєте письмову згоду на лікувальні та діагностичні процедури для дитини. І ви повинні бути присутніми. Вам може бути лячно дивитися на інструменти, уколи. Ви можете не витримувати плачу дитини. Але ви повинні це витримати заради того, щоб дитина не відчувала себе покинутою.
Джерело: freepik
Я у житті побувала у всіх можливих ролях. У дитинстві застала ті часи, коли діти старше 3-4 років лежали у лікарні без батьків. Такі були правила. Я лежала у лікарні тиждень чи більше. Уколи антибіотиків 4 рази на день, аналізи крові. І мама приходила раз на день на годинку.
Операція з видалення апендициту у 6 років. Тоді у відділенні всі діти були такі, як я. Інших варіантів просто не дозволялося. Я навіть не уявляю, як було моїй мамі вдома ввечері знати, що я там сама зараз намагаюся заснути в лікарняній палаті.
Лікування зубів без будь-якої анестезії (ще й неякісне). У школі був стоматологічний кабінет. Нас просто забирали з уроку, без попередження та вели туди. Там лікар мучила цим «лікуванням» і за тиждень пломба все одно випадала. Я працювала медсестрою у дитячій реанімації, доки навчалася в універі. Разом із лікарем Оленою Луцьк ми чергували вночі. І двері реанімації були зачинені для батьків дітей.
Лікарем я працювала у реанімації новонароджених у пологовому будинку, і поступово відділення ставали більш відкритими для батьків. З моєю Вірою ми пережили аналізи крові, операцію з видалення аденоїдів. Під час операції Віра спочатку заснула в мене на руках, подихавши через маску. І потім прокинулася так само вже у нас на руках. І я, і чоловік були поруч. Нині вона й не знає, що була операція.
У нашому медичному центрі ми намагаємось максимально зменшувати стрес під час процедур. Огляди без сліз, підтримка, добрі лікарі. Бджілки для відволікання від болю при вакцинації. Безболісні скарифкатори, щоб брати кров для експрес-тестів. Зараз я не уявляю, щоби віддала мою Віру в руки чужій людині. Щоб я через зачинені двері слухала її плач.
Ви повинні бути поруч, навіть якщо вам теж страшно, тому що дитині набагато гірше зараз.
Закон, який регламентує права батьків на доступ до реанімації — Наказ МОЗ України 592 від 15.06.2016
