Проте співчують малюки лише тим, хто справді щиро засмутився.
Вчені з Інституту еволюційної антропології імені Макса Планка спостерігали за групою із 48 малюків, що складалася з однакової кількості дівчаток та хлопчиків. Усі діти були віком від 3 до 4 років.
Дослідників цікавила реакція дітей, які бачили собі розстроєних дорослих.
Кожна дитина стикалася з трьома типами «дорослого смутку»: виправданого, невиправданого чи нез'ясованого походження. Дорослі намагалися вилити свої образи та розлади перед дітьми, скаржачись їм на життя, втрату грошей, невірність партнерів, фізичний біль та інші неприємності. Так, у ході експериментів один дорослий упускав іграшкову гирю на руку іншого дорослого, щоб той зобразив страждання. В іншому експерименті один дорослий ножицями розрізав малюнки другого, над якими той довго працював.
Виявилося, що, як і дорослі можуть добре розшифровувати щирість чи нещирість. Вони майже не реагували на награні сцени, але якщо дорослі по-справжньому страждали, то малюки виявляли співчуття. Вони намагалися потішити дорослих, гладили їх, віддавали свої іграшки.
Навіть якщо дорослих не було перед очима дітей, а їх засмучені голоси лунали звідкись із-за перегородки, то діти все одно могли визначити за інтонацією їх голоси, чи вони дійсно страждають. Майже всі діти зуміли відрізнити штучні почуття від реальних страждань.
За матеріалами obozrevatel.com
