Молода мама Богдана Бартецька, поетеса, пісняр, співачка, розповіла сайту moirebenok.ua про народження сина Владислава у 5 пологовому будинку Києва.
Джерело: instagram @bogdana_bartetska
Дородове відділення
Лежу в допологовому відділенні 9-й день і при огляді вже дізнаюся, що нарешті за 1,5 доби максимум народжу. Вже жахливо хотіла додому, але не рипалася, бо далеко й можна потрапити у пробки на півдня.
Наступне ранок: 10й день у родовому, 40 тижнів і 4 дні (за скринінгом, а за датою останніх місячних день до ПДР). 2 червня. Вирішила до 10 ранку не вставати, щоби набратися сил. Встала, поїла, мене оглянули. Сказали, що потроху народжую. Почало тягнути страшно живіт, як за ПМС. Пішла в душ готуватися, вже розуміла, що це саме воно.
? ? ?
Сиджу вже в палаті, сушу волосся феном, забирають мене знову на огляд: «2 години до родового залу!»? О 14:30 почалися перейми та одразу такі болючі, що я просто гарчала щоразу та з інтервалом 1-2 хвилини та такою ж тривалістю! Щоб відволікатися, я сама складала свої сумки, пакети в перервах між переймами, санітарка пропонувала допомогу, але відмовлялася, аргументуючи це тим, що я так відволікаюся від болю, бо справді можна було з'їхати з глузду від болю?.
Потім мене подивилися ще разок, втратила годину до зали. Я вмирала, гарчала, ходила, збиралася. О 16:30 дали згоду на переведення в пологовий зал. Акушерка Оля за півгодини підготувала мене (переодягла і тд). І на фото ми з нею їдемо на 3 поверх у пологовий зал? На годиннику 17:00.
Джерело: instagram @bogdana_bartetska
Пологовий зал
Завели мене до пологової зали. Я відразу попросилася лягти, бо змучили займи. А щоб лягти, треба залізти на крісло, але воно схоже на високе напівліжко. Пожалувала відразу, що лягла так швидко, бо перейми лежачи на спині – це пекло? Лікар сказала, що проколить плідний міхур, щоби відійшли води. Це було не боляче та води були світлі. Далі мене вмовили на епідуралку, я не хотіла від самого початку жодних ліків, бо боялася реакції організму на них. Але біль від переймів все сильнішала, я врешті-решт довірилася повністю лікарям і сказала: «Робіть, що хочете, аби тільки це все швидше завершилося!»
?
Спочатку мені повідомили, що епідуралка для знеболення, а потім що для швидшого розкриття шийки. Перед цим мені зробили 3 крапельниці, за цей час мені здавалося, що я вмираю, я живила, чи всі так мучаються, молоденька акушерка лише кивала у відповідь. Я просила вже навіть кесарів, будучи не в адекваті. Але акушерка кивок був негативним. Здавалося, що це вже триває цілу вічність… Ці муки?
Після крапельниць зробили знеболювання. Пологи були партнерські, але чоловіка я помічала лише коли він мені заливав воду? Чоловік був у шоці від величезної іголки, що анастезіолог ввігнав мені в хребет? До речі, на всі ліки мені робили пробі. Більшість жінок пишуть, що після епідуралки вони не відчували більше болю від перейм, але мені майже зовсім не допомогло і я продовжувала вмирати від болю!
Джерело: instagram @bogdana_bartetska
Перейми ставали все болючішими. Цей біль підсилювався нестерпними колупаннями лікаря «там». Таким чином перевіряючи розкриття та стимулюючи його. Загалом лікар дуже добра жінка, завідуюча одного з дородових відділень, саме з нею я хотіла народжувати. Вона зверталася до всіх дівчат на кшталт "Красуня моя, душа моя, радість моя", але біль від її постійних перевірок був нестерпний, я кричала, на що вона до мене: "Ну чого ти горіш??"
?
Потім сил у мене вже навіть і на це не стало. І дихати вже не могла, ставили кисневу маску. Вона запотівала, дихати було ще гірше, просила зняти. Весь цей час була я у напівсвідомості. Силі почали мене покидати. Весь час мені щось кололи. Сколота була вся рука, спина та ключиця. Вся бригада засмутилася. Міряли тиск, давали воду. Виявилося, що голівка дитинки застрягла і пішло збиття сердечного ритму?
Чоловіка вигнали. Бо було дуже багато лікарів навколо, я думала, що нам обом уже кінець, я задихалася. ? Зробили ще щось, про що я навіть не здогадувалась і розповім детальніше у наступному пості. Нарешті дозволили тужитися, але лише під час перейм. У мене відкрилося друге дихання, я дуже старалася. Та так, що всі капіляри полопалися на обличчі та шиї, вигляд мало це все як веснянки обкидало, але кровавими. Інший лікар піднадавлював на живіт. Це тривало недовго. І я не встигла оговтатися, як мені на живот кинули дитину о 19 годині та кілька хвилин?
Чоловіка одразу покликали назад. Я не дуже могла ще зрозуміти, що коїться, але вже бачила дитину і потроху доходило до мене, що найстрашніше вже позаду. Але ще не могла сказати жодного слова. Дитино забрали з мого живота, стали обтирати, одягати, заміряти зріст, вагу. У цей час одна з лікарок підійшла до мене, я повторювала: «Мій синочку, синочку мій…»? Вона посміхалася і щось вколола мені у вену?
Неонатолог оцінила дитинку за шкалою Апгар (7 з 9). У мене одразу виникло запитання, чому 7??? Дивуюся, таке дитятко!? Чому ж не найвищий бал? На це мені відповіли, що таких дітей зараз нема, щоб із найвищим балом, а ще що одразу він не дуже голосно кричав. Чи чули б вони зараз його голос, такий чоловік маленький, що весь район чує його? І ще щось вона мені пояснювала, я робила вигляд, що розумію, але все як у тумані ставало, нічого не могла запам'ятати.
?
Анастезіолог сказав, що це мені вкололи наркоз і я відпочину годинку. Його останні слова були: "Та ви вже засинаєте..." А я така: "Ага." І вирубалась. Це точно був найміцніший сон за останні 2 місяці. Поспала лише годинку, зовсім не хотіла прокидатися, але розбудили примусово, як потім виявилось, за допомогою ще одного уколу. Прокинулася вже в іншому поміщенні, було страшно холодно, мене трусило. Чоловік був поряд та дитятко теж. Мене вкрили трьома пледами, але мене все одно морозило, чоловіка попросила одягнути запасні носки, але нічого не допомагало мені зігрітись. Мені страшно боліло там, за відчуттям наче кишка випала, вибачте за подробиці такі? Підійшла медсестра. Я запитала, що там болить. Виявилося, що то шов, а наркоз кололи, щоби мене зашити вже без моїх мук, бо обезболювання не бере мене.
Мені робили епізіо (надріз) у той страшний момент, коли голівка застрягла? А тепер я ще була у півсні. Але дратувалась, чого не прикладають дитину до грудей. Я була зовсім безсила. По відчуттям ніби вбили та оживили. Медсестра сказала, що прикладе пізніше, як я буду в адекваті. Бо я ледь шепотіла, не могла говорити, язик мене не слухався? І лише через 2 години після народження дозволили прикласти синочка? Він смакував, як маленький хом'ячок? Тепер я так його називаю?
Джерело: instagram @bogdana_bartetska
Післяродове відділення
Переведення в палату чекали ми всією сім'єю аж 3 години. Не раніше 10-ї вечора мене завезли до палати на 4-й поверх із синочком, якого поклали мені на живіт?. Не було вільних палат того типу, що ми вибрали (одномісна, платна), тому ми так довго чекали на переведення. Дивувало, що там здебільшого лежали жінки після кесаревого розтину чи чиї діти лежали поряд у реанімації??. Там були лікарі та медсестра, що 24/7 доглядала за ними. І це точно +, що дитяча медсестра була поряд, бо я з будь-якого приводу могла звернутися по допомогу до неї.
?
Отже, відігрілася я лише в палаті нарешті, там було жарко й душно? Допомогли лягти на живіт і сказали лежати так до 1:00 ночі, ходити ще не можна було. Дитину поклали поряд. Я дуже боялася, що ненароком зачеплю його, бо ліжка малесенькі, а синок так близько, боялася заснути? Чоловік та батьки оформили перепустки, зайшли до мене на 10 хвилин по черзі. Розклали мої сумки трохи, дали попити та з'їсти банан☕️?. Бо перед пологами вже не в силах була їсти. Потім всі поросходилися, ми з синочком втратиш удвох. Він спав спокійно. Вдруге починає плакати, а я не можу заспокоїти, а вставати не дозволено, щоб позвати на допомогу?.
Джерело: instagram @bogdana_bartetska
Двері у всіх палатах із прозрачними дверима. Мої крики про допомогу почула жінка з сусідньої палати, нікого не могла знайти з персоналу, але порадила погодити дитинку. Він заспокоївся. Я довго лежала. Біль був страшний, але порівняно з пологами мізерним. Я боялася спати. Здавалося, що минула ціла вічність. Нарешті прийшла санітарка на початку 2-ї ночі. Допомогла сходити в душ і переодягнутись. Добра жінка? Я не могла розігнутися від болю. Синок прокинувся. Заспокоїли дитину. Я лягла. До ранку так і не заснула від болю та пережитого…?
?
Нас виписали на 4 день після народження. Могли б і раніше, але була втрата ваги? Якби медперсонал наголосив на тому, щоб викормлювала всю третю ніч кожну годину, то не довелося б вносити ще 1800 грн за 4-ті сутки. Бо окрема палата на 3 дні коштувала так 8300 грн? ?. Пом'ятаю, як ми їхали по заторах увечері в таксі додому. Я напівлежачи. Сідати не можна було через шов 2 тижні. Як їхали вже Троєщиною, то все здавалося навколо мені іншим. Не могла повірити, що нарешті повертаюся додому з дитятком. Перед будинком почала ревіті. Заливалася слізьми? Ми вдома всією сім'єю??? !!! Втома неймовірна, але величезне щастя.
Джерело: instagram @bogdana_bartetska
♥♥♥
На щастя пахне молоком ванільним.
Не спимо ночами з ним вдвох.
Ставши для цього цілий світ гостинним.
Мій маленький, любий мій синок.
♥♥♥
Я тепер для нього пишу вірші,
Я дарую йому всю любов.
Я люблю всім серцем і навіть більше.
Найдорожчий скарб мій, рідна кров.
♥♥♥
За твоє здоров'я та за долю
Я молюся завжди перед сном.
Я б хотіла, щоб не знаючи болю
Й берегла тобі моє кохання.
Богдана Бартецька
Джерело: instagram @bogdana_bartetska
