Малюк перетворився на „шило у попі”, не реагує на зауваження та заборони… Що ж відбувається — може, у непосиди чергова криза дорослішання чи в чомусь неправі батьки? Настав час приступати до роботи над помилками!
неслухняні діти
Боротьба за увагу
Найпоширеніша причина – бажання привернути увагу вічно зайнятих мами та тата. Найчастіше батьки навіть не усвідомлюють, як мало уваги вони приділяють дитині. Мама цілий день крутиться по господарству. Так, вона, безумовно, постійно „моніторить” дитину — годує, переодягає, садить на горщик… Але це не та увага, яка так потрібна дитині. В результаті за цілий день мама важко виділяє півгодини, щоб помалювати або пограти. З батьками, що працюють, ще складніше: за статистикою, такі мами-тати присвячують дитині не більше 20 хвилин на день. Особливо це стосується тат: прийшовши додому, тато насамперед вечеряє, потім сідає перевірити пошту та прочитати останні новини, ну а вже потім, якщо залишиться час, погоджується пограти у паровозики. В результаті малюкові катастрофічно бракує уваги! Йому хочеться, щоб з ним розмовляли, ліпили, малювали, грали, але натомість він постійно залишається наодинці з іграшками. Щоб заповнити порожнечу, дитина намагається хоч якось привернути увагу батьків. Безумовно, увагу, яку він отримає за допомогою примх та непослуху, зовсім не те, що потрібно. Але все ж таки це краще, ніж нічого.
Невиправдані заборони
Більшість батьківських заборон спрямована зовсім не на те, щоб покращити і убезпечити життя дитини, а на те, щоб зробити комфортнішим своє. Малюкові не можна малювати на шпалерах, їсти руками, стрибати по калюжах, лізти до тата, коли той дивиться футбол... Чи думають батьки при цьому про почуття та бажання крихти? Ні. Вони так захоплені своїм внутрішнім світом, хочуть, щоби ніхто не порушував його меж, не виводив їх із зони комфорту. Навіть якщо цим „кимось” буде їхня власна дитина. Для малюка поки що заборони незрозумілі, особливо з огляду на те, що іншим часом батьки постійно повторюють йому, що він „уже великий”. Малюк у глухому куті: з одного боку, мама з татом хочуть, щоб він був самостійним, а з іншого — при найменшому прояві самостійності лають.
Батьківська непослідовність
Часто буває, що, перебуваючи в хорошому настрої, батьки дозволяють дитині набагато більше, ніж звичайно. Якщо вчора батьки самі, сміючись, хлюпалися з малюком у ванній, заливши водою все навколо, а сьогодні все це стало раптом не можна, і, більше того, при спробі вчинити, „як учора” на дитину чекає суворе покарання, то навряд чи малюк зрозуміє, як треба поводитись у схожих ситуаціях. Зате він зрозуміє, що мама з татом непередбачувані і неможливо передбачити, за що тебе покарають наступного разу.
Споконвічне „не можна”
Деякі батьки так сильно люблять своїх дітей і так бояться, що з ними може статися, що забороняють їм буквально все. Не можна бігати - можна посковзнутися і впасти! При цьому батьки абсолютно впевнені, що роблять все це на благо своєму малюкові, щоб воно росло здоровим і щасливим. Але дитина раптом починає бунтувати і порушувати навіть найважливіші заборони, на зразок ігор на проїжджій частині. Батьки дивуються: чому дитина не цінує їхнього піклування і не хоче слухатися? Але річ у тому, що за такої кількості заборон у малюка просто немає можливості розвиватися. Адже все нове – потенційно небезпечне. А як дитині знайомитись із навколишнім світом? Виходить, що заборонами батьки порушують закладену еволюцією програму розвитку! Малюк протестує єдиним можливим для нього способом: перестає слухатись батьків.
Вседозволеність
Буває і навпаки: якщо дитині можна буквально все, то вона починає протестувати, оскільки відчуває дискомфорт. Повна відсутність обмежень веде до того, що малюк перестає почуватися захищеним. Такі діти намагаються самостійно створити собі кордони, щоб упорядкувати своє життя, зробити його більш зрозумілим. І тут на допомогу приходить непослух, необхідний для того, щоб батьки не витримали та сказали свої безапеляційні „ні” та „не можна”. Як правило, з появою чіткіших меж і правил поведінки дитина знову стає милим і спокійним.
Тоталітарність
Якщо батьки у своїх вимогах зовсім не зважають на інтереси дітей, наполягаючи на беззастережному послуху, то діти починають протестувати. Дитина захоплено грає, а тут з'являється мама та й каже: „Швидко за стіл!”
Почувши у відповідь жалібне: „Можна я ще трохи пограю…” — мама обурюється до глибини душі: „А ну, марш! Кому сказала! Маму треба слухатись!” Дитина засмучується, але все ж таки робить те, що від нього вимагають. Але потім спробує довести, що він щось означає і до його думки треба прислухатися.
Завищені вимоги
В наші дні виховання дітей перетворилося на якусь гонку,
своєрідний вид спорту: матусі тільки й змагаються, у кого дитина швидше заговорила, більше вміє тощо. Дітей водять на різноманітні заняття, що розвивають, а потім до фахівців в галузі медицини, якщо мама виявляє,
що її дитина хоч у чомусь „гірша” за Машу чи Пету, які займаються
в одній із ним групі. В результаті багато мами перегинають ціпок і не відчувають той момент, коли пора б вже зупинитися і дозволити дитині рости і розвиватися у своєму темпі. З кожним днем вони вимагають все більше і завантажують робочий день карапуза буквально по хвилинах.
Тому малюк і починає „війну за волю”.
