Важко таке уявити, але не завжди діти вважалися «квітами життя». У минулі століття цілком у порядку речей вважалося тілесне покарання і навіть вбивство дитини, його вважали недолюдом, відмовляючи в наявності душі.
Фото: Fotolia
Відлуння такого ставлення до дитини досі можна зустріти в інтелектуально не надто розвинених сім'ях – вони ніби залишилися жити у середньовіччі… Багато істориків досліджували зміни щодо дитинства, наводимо одну із систем періодизації, яку розробив американський історик та психолог, автор науки психоісторії, Ллойд Демоз. Вчений дійшов висновку, що саме поняття дитинство та наявність у дитини певного місця у сім'ї почало формуватися лише у середині VII століття.
1. Античний період до IV. Дітовбивство. У ті давні часи жінка народжувала стільки, скільки разів вона завагітніла, при цьому більшість дітей гинули ще в дитячому віці. Тим не менш, тих, хто вижив, все одно надто багато і якщо батьки не могли прогодувати всіх народжених нащадків, частина з них просто вбивали ще в ранньому віці. Ті ж, кому пощастило залишитися живими, залишалися з довічною травмою, яка позначалася на їх психіці в дорослому віці.
Burda Media
2. Впадаючий період - V-XII століття нашої ери. Поширення християнської релігії по світу поступово поклало край безумству дітовбивства, проте дитина все ще не вважалася людиною. У цей період вже визнавали наявність у дитини душі, це допомогло багатьом вижити, проте маятник значно хитнувся в інший бік. Тепер вважалося, що чиста дитяча душа наражається на небезпеку брудних проекцій його батьків і щоб цього уникнути, дітей віддавали в монастирі, на виховання та у служіння чужим людям. Щоб дитина не виросла «зіпсованою», не допускалися ніжності, практикувалися побої дітей.
3. Період амбівалентності - XIV-XVII століття. Поступово фізичні покарання стали відходити другого план. Однак у цей час дитину вважали «чистим листом», «податливим воском» і все, що з ним буде далі залежало, на думку філософів і батьків того часу, від того, що на цьому «листі» буде написано або виліплено з воску.
4. Початок XVIII-XIX століття характерні поступовим відходом від усілякого насильства над дітьми. Поступово увійшло в моду виховувати та ростити своїх дітей самостійно, а не віддавати годувальниці. Батьки стали звертати увагу не тільки на фізичне здоров'я дитини, а й замислитися над тим, що відбувається в її голові. Це початок повноцінної емпатії, багато мами стали враховувати бажання та потреби дитини, з'явилася література, яка змусила батьків замислитися. Це період теорії Руссо про «природне виховання»
Fotolia
5. Соціалізуючий стиль XIX-початку XX століття – період, коли замість управління волею дитини стали спрямовувати її в соціально адаптивному напрямку. Тобто – маленьку людину, яку вже визнавали такою, дбайливо навчали правилам гуртожитку, законам існування у соціумі. Вважається, що така модель виховання послужила основою для безлічі напрямків психології від Фрейдівської, до біхевіоризму Скінера.
6. Сучасний підхід до виховання дітей заснований на принципі – дитина краще знає, що їй потрібно на кожному етапі свого розвитку. У процесі формування людини беруть участь обидва батьки, причому неприпустимо тиск і насильство над особистістю. Величезний вплив на методи виховання таких учених, гуманістів та педагогів як Лев Семенович Виготський, Януш Корчак, Марія Монтесоррі та багато інших.
А тепер подумайте, на якому етапі розвитку ви зупинилися, якщо досі б'єте своїх дітей.
ЧИТАЙТЕ ЩЕ:
Що читати про виховання дітей
Напади істерики у дитини - як поводитися батькам?
