Іноді складається враження, що дитина інстинкту самозбереження немає взагалі. І без допомоги дорослого йому не обійтись, інакше він себе вгробить. А як же інакше пояснити його бажання влізти вище, доторкнутися до праски, стрибати по меблів?
Джерело: instagram@pics_missmaya
Насправді, інстинкт самозбереження у дітей, звичайно, є. Проте влаштований він трохи інакше ніж у дорослих через просту причину: малюк ще не напрацював достатньо досвіду, щоб так само, як і ми, розуміти, що в навколишньому світі весело, а що по-справжньому небезпечно. Про те, як дитина вибудовує межі дозволеного та як не заважати йому на цьому шляху надмірною турботою, розповідає психолог Тамара Богатіна.
Чому діти «усюди лізуть»?
Відповідь дуже проста. Так формується образ тіла. Уявіть, дитина не знає, якою вона. Низький, високий, широкий, вузький, круглий, гострий, м'який, теплий. Немає інформації. А як жити? Потрібно її збирати. Розуміти себе, свої межі, уявлення себе у просторі. І тренуватись, тренуватися.
Коли обмежують активність дитини на русі (манежі, коляски у тому віці, коли вже можна дозволяти рухатися) вона може отримати достатньо стимулів у розвиток. Коли накопичується брак чогось, дитина прагне заповнити це з більшою енергією і іноді на шкоду собі:
- може намагатися надмірно виповзати, намагатися кудись залазити, щоб встигнути до заборони,
- брати в рот предмети, які можуть нашкодити,
- брати/торкатися/прагнути небезпечних предметів і пошкоджуватися через невміння, надмірне запопадливість, швидкість (включена плита/дверний отвір, агресивні тварини).
Джерело: instagram@pics_missmaya
Іноді батьки в тривозі поспішають і заважають дитині зрозуміти небезпеку для себе цієї взаємодії. А зрозуміти, де цей кордон, йому необхідно для життя!
Про таких дітей у побуті кажуть, що вони «без інстинкту самозбереження», «він безбаштовий», «нічого не боїться», «екстремал».
Як поводитися батькам
З початку появи в дитини інтересу до предметів, руху, дослідженню батько прагне знайти цю межу, де можна дати пізнавати, а де слід обмежувати.
Де той люфт терпіння і витримки, коли батько ще не кинеться забирати, забирати, забирати. Коли ця зона промацується/обмірковується/спостерігається батьком, а не сліпо, рухома тривогою, «дана» кимось із старших родичів і зрозуміла йому — все буде добре.
Коли батько вірить у сили дитини, його любов до самого себе, то стає помітно, як цей люфт збільшується і дитина може сама визначати межі, не нашкодивши собі.
Дитина дорослішає, пізнає, відчуває свої сили. Тонкі, гнучкі та уважні стосунки один до одного чекають такі сім'ї.
