У суспільстві прийнято вважати, що до певного віку дитина має сісти, піти, заговорити та відмовитися від підгузків. А якщо цього не сталося, то винні лише батьки. Героїні цієї історії Маделін Браун довелося пройти непростий нехай, як вона усвідомила, що це зовсім так. Про пройдені випробування жінка чесно розповіла у мережі, чим викликала шквал обговорень.
Джерело: unsplash
Отже, ось її історія:
Коли моїй доньці поставили діагноз «затримка розвитку», єдина людина, яку я вважала винною у цьому, була я сама.
Моя дочка Айріс росла не так швидко, як інші діти. Як і всі інші Instagram-мамочки я фотографувала її щомісяця і в якусь мить помітила, що на фотографіях вона практично не відрізняється: за цими знімками було важко вгадати, скільки їй місяців на якому з них. Звичайно ж, ми відразу звернулися до лікаря, де почули жахливий діагноз: затримка розвитку. У той момент я звинувачувала тільки себе, адже мені здавалося, що це саме я не зробила нічого для того, щоб моя дитина зростала і розвивалася як належить у її віці.
Коли Айріс виповнився місяць, вона трохи недобирала у вазі. Педіатр порадив мені не їсти салати і частіше годувати її. Мій день був схожий на День бабака: я тільки годувала і зціджувалася, і знову годувала, і так цілими днями, але нічого не змінювалося – мала все одно важила менше норми.
Джерело: unsplash
У чотири місяці, коли картина не покращилася нам сказали, що вся справа в серці дочки, яка значно більша за розміром, і що потрібна операція. Поки я чекала під операційною мене мучили запитання: невже моє материнське серце не могло відчути, що з малечею біда? Що зі мною не так?
Після операції я вирішила, що якщо слідуватиму всім вказівкам лікарів, то все налагодиться і Айріс стане такий же, як і її однолітки. Я точно виконувала всі розпорядження, годувала за часом і в потрібній кількості, а також зважувала доньку вранці та ввечері. І чим більше я намагалася дотримуватися правил і рекомендацій, тим більше я сумнівалася у собі, як у матері. Мені здавалося, що брехня винна тільки я і що через мене страждає моя дочка.
У моїй голові весь час крутилися цифри та питання: чому у 6 місяців вона не поповзла? Чому вона не почала ходити на рік? Чому зуби в неї почали з'являтися значно пізніше, ніж в інших? Всі ці «чому» буквально зводили мене з розуму.
Джерело: unsplash
Зрештою я зрозуміла, що від того, що я себе мучу і мучу дитину постійними зважуваннями та метриками – нічого не зміниться і я просто сховала ваги подалі. Я вирішила направити всю свою енергію на те, щоб просто бути мамою: підтримуючою, теплою, лагідною і, головне, спокійною.
Зараз Айріс все ще не досягла необхідних показників, але я бачу своє завдання в тому, щоб зробити процес її дорослішання та розвитку максимально легким для неї, веселим та забавним, а також на те, щоб посилити її віру в себе та у свою завзятість, віру у те, що навіть якщо вона припуститься помилки, це не так вже й страшно.
І, головне, що я для себе зрозуміла: те, що відбувається з моєю дочкою, зовсім не говорить про те, що я погана мати!
