Моя дитина - онлайн журнал для сучасних батьків Сайт для батьків та майбутніх мам. У вас є питання про материнство, виховання дитини або підготовку до пологів? Ми маємо відповіді на все! Купа практичних порад та відгуків від реальних мам. Що зробити обов'язково, а чого краще не робити – ми підкажемо. Моя Дитина – портал успішних мам в Україні!
[artlabel id="61088"]
Виховання

Принципи природного батьківства: досвід індіанців, який слід переймати

Old date: 2014-12-31
Current date: 2022.09.27
New date: 2021.03.31
0
У своїй книзі "Як виростити дитину щасливою" Жан Ледлофф ділиться спостереженнями за способом життя індіанських малюків. І мабуть, м

У своїй книзі "Як виростити дитину щасливою" Жан Ледлофф ділиться спостереженнями за способом життя індіанських малюків. І мабуть, багато батьківського досвіду мам і тат племені екуана було б корисно запозичити і нам.

"Уміння правильно вирощувати дітей закладено у кожному з нас природою", - упевнена психотерапевт Жан Ледлофф. Але сучасні батьки забувають про це, довіряючи не власної інтуїції, а розумним книгам та фахівцям.

Довіряємо своїм почуттям

Індіанці:

З самого народження діти єкуана присутні за будь-якої діяльності батьків. Немовля звикає до голосів людей свого племені, несподіваних рухів та зупинок, коли мама змінює становище, поєднуючи роботу чи відпочинок з доглядом за малюком. Малюк упевнений, що постійна присутність батьків поряд з ним природна, і лише зрідка сповіщає про свої потреби плачем.


Цивілізоване суспільство:

Наші діти перші місяці свого життя багато часу проводять у затишних, на наш погляд, ліжечках, манежах, візках. Іноді психологи радять мамам не йти на поводу у дитини та одразу привчати її до самостійності. Наприклад, не захитувати на руках, а залишати в ліжечку. Малюк поплаче, зате засне самостійно. Деякі педіатри рекомендують якнайменше носити малюка на руках, щоб він не звик і не став тягарем для мами.

Висновок: 

У кожної мами розривається серце, коли вона чує надривний плач свого малюка. Їй хочеться заколисувати, заспокоїти його. Прислухайтеся до своїх почуттів! Коли мати залишає немовля на самоті, він не може знати, що вона скоро повернеться, і все у світі стає нестерпно неправильним.

Дитина відчуває, що криком може виправити становище. Але і це почуття зникає, якщо дитину часто залишають плакати одного, якщо за плачем не слідує жодної реакції. Почуття довіри до світу, батьків не формується.

Джерело: Instagram @taylergolden

Годуємо на вимогу

Індіанці:

Так як молоді мами племені екуана практично не розлучаються зі своїми дітьми, мамині груди знаходяться у малюків у вільному доступі. Щойно малюк відчув голод, він безперешкодно отримує їжу, не чекаючи якогось певного часу.

Цивілізоване суспільство:

В останні роки педіатрія теж пішла цим шляхом. Нарешті розуміння того, що малюк сам визначає час годування, зламало стереотипи, встановлені радянською медициною. Адже ще 20–30 років тому лікарі суворо стежили за режимом харчування новонародженого та забороняли мамам годувати дітей поза встановленим часом. Не було прийнято й нічні годування. Вночі мама та малюк мали спати.

Висновок:

Кому, як не дитині, визначати, коли та скільки їсти? Адже всі діти такі різні! Крихітки, які не сумніваються, що мама будь-якої миті зможе нагодувати їх, ростуть більш впевненими та спокійними.

Спимо разом

Індіанці:

Вночі мати завжди спить поряд із дитиною. Малюк відчуває її рухи, чує подих. Якщо дитина прокидається голодною і не може сама знайти груди матері, то вона сповіщає маму про свої потреби. Вона дає йому бажане, і спокій швидко відновлюється.

Цивілізоване суспільство:

Баталії щодо спільного сну ведуться давно. Прихильники кожної позиції мають свої серйозні аргументи.

  • "За" спільний сон: мама зможе краще виспатися, адже їй не доведеться вночі вставати до малюка. Та й дитина спатиме набагато спокійніше.
  • "Проти": мама має право на власний простір. Вона має ділити своє ліжко з чоловіком, а не з дитиною. До того ж деякі педіатри вважають, що малюкові краще спати у своєму ліжечку з міркувань гігієни.

Іноді психологи пропонують піти на хитрість: класти малюкові в ліжечко м'яку іграшку. Прихильність, що поступово формується, до плюшевого ведмедика або тигреня дорослі розглядають як наївну дитячу примху, а не як ознаку обділеності батьківською увагою.

Висновок:

За час нічного сну малюк отримує від матері так необхідне йому тепло, її енергетику, упевненість у тому, що його люблять. Кожна дитина рано чи пізно сама воліє спати окремо. Як правило, якщо малюк вчасно отримав досвід спільного сну, до трьох років він перебирається у своє ліжечко.

Носимо малюка на руках

Індіанці:

Усі роблять із дітьми на руках — стирають, готують. Малюк не лякається того, що відбувається довкола, адже він знаходиться у найнадійнішому місці – на руках матері. Немовля, як і мудрець, живе у вічному "зараз". Якщо дитину тримають на руках, то вона щаслива, якщо ні — переживає стан туги та зневіри. До того ж за рахунок того, що малюк завжди знаходиться на руках у матері і обхоплює її тіло ногами, діти індіанців ніколи не страждають на дисплазію тазостегнових суглобів.

Цивілізоване суспільство:

Безперечно, носити дитину на руках не завжди зручно. То дорогу треба перейти, то відстань надто велика, то сумки важкі… Тож найперше, що прийнято купувати при народженні малюка, — візок. І батьки намагаються максимально використати її за призначенням. Адже майже всі діти воліють їй мамині та татові руки. Добре, що багато батьків сьогодні стали використовувати слінги.

Висновок:

Дитина хоче відчувати звичне мамине тепло, а не стінки коляски. Діти дуже швидко підростають і перестають нас потребувати. Так чи важко всього кілька років ганьбити свою дитину на руках? Забезпечити малюка упевненістю в тому, що його люблять? Не обов'язково тримати малюка на руках постійно. Але як тільки він відчує себе обділеним і повідомить про це плачем, притисніть його до себе. Дозвольте йому відчути ваше кохання.

Довіряємо малюкові

Індіанці:

Жан Ледлофф з подивом спостерігала, як діти з племені спокійно грають на березі урвища чи поруч із багаттям. Мами в цей час знаходяться на іншому кінці села і навіть думки не припускають, що з дитиною може щось трапитися. І справді не трапляється. Малята отримують такий необхідний їм досвід руху, перевіряють свої сили та спритність, пізнають навколишній світ у всьому його розмаїтті.

Цивілізоване суспільство:

Як можна довіряти малюкові? Адже він ще не розуміє, які небезпеки його чатують. Він може впасти, порізатися, обпектися… Батьки вважають своїм обов'язком максимально убезпечити малюка від будь-якого лиха. Прибирають із нижніх полиць усі речі, ставлять заглушки на розетки, клеять гумові накладки на кути столів. У цьому питанні, певне, вже нічого не зміниш.

Індіанці не мають розеток з небезпечною електрикою та припаркованих біля дитячих майданчиків автомобілів. Ми живемо у світі, повному неприродних, не передбачених природою небезпек, тому змушені стежити за безпекою дітей.

Висновок:

У кожній дитині природою закладено інстинкт самозбереження. Звичайно, нам, сучасним батькам, хочеться зробити навколишній світ крихти максимально безпечним. Та й самим вкотре не переживати за чадо. Посадили в манеж і спокійно п'ємо каву. Ось тільки малюк не має змоги правильно розвиватись, отримувати нові враження.

Психологи стверджують, що у доступі у дитини має бути 70% предметів та простору, а 30% – під забороною. Наприклад, малюк має чітко розуміти: із каструлями грати можна, а з розетками – ні. Тримайте дитину за руку, коли переходите дорогу. Але дозвольте йому самому вибирати траєкторію руху на дачі, у квартирі, у парку.

Любимо та поважаємо

Індіанці:

Якщо малюк з якоїсь причини плаче під час бесіди дорослих, його мати тихенько шепоче йому на вушко лагідні слова. Якщо це не допомогло, вона заспокоює його осторонь. Мама перериває розмову, не висловлюючи і тіні засудження та невдоволення поведінкою дитини. Батьки екуана ніколи не підвищують голос на малюків, розмовляючи з ним як із рівними.

Діти просто не знають, що можна кричати та тупотіти ногами. Вони бачать у поведінці своїх батьків лише спокій, повагу. Ніякого засудження та ворожості. Маленькі індіанці ростуть в атмосфері кохання та довіри.

Цивілізоване суспільство:

Ми часто соромимося поведінки своїх малюків. Лаємо їх при сторонніх за погані манери, ставимо за приклад однолітків, які більш охайні чи ввічливі. У результаті наші діти виростають невпевненими у собі людьми. Вони завжди оглядаються на всі боки: а чи все я правильно зробив, що скажуть оточуючі?

Висновок:

Потрібно приймати свою дитину такою, якою вона є. Любити його без жодних умов. Якщо малюк упустив на себе кашу, стрибнув у калюжу, розмалював шпалери в будинку — не показуйте своєї зневаги та невдоволення їм. Достатньо зупинити малюка і спокійно пояснити, чому не варто більше так робити. Чи не виробляйте комплекси, невпевненість у своїх дітей.

 Текст: Слов'яна Єлькіна


Думка редакції може збігатися з думкою автора статті.

Використання фото: П.4 ст.21 ЗУ "Про авторські та суміжні права - "Відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне повідомлення або повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою. "

Телеграм канал





Редактор

Сподобалася стаття? Оцініть:
12345 (1 оцінок, середнє: 5,00 з 5)
Завантаження ...
Поділитися:
Коментарі
  • На сайті
  • Відгуки у Facebook

Додати коментар

Вашу адресу email не буде опубліковано.

Наші проекти