Історія письменниці та викладача Діани Лей викликала безліч дискусій у всьому світі. Це непроста, але дуже чесна розповідь про те, як не потонути в материнстві та знайти баланс між своїми соціальними ролями: мами, дружини, дочки, колеги, подруги та сотні інших.
Джерело: unsplash
Ось як звучить її історія від першої особи:
Я довго не могла заснути і сильно плакала в ніч перед тим, як уперше мала вийти на роботу після декрету. Незважаючи на те, що діти були буквально в сусідній кімнаті, я вже дуже сумувала. Мені так не вистачало ще хоча б один день із дітьми: ще раз зібрати їх уранці, провести, зустріти після занять. Моє серце буквально розривалося.
Я викладав у старших класах протягом трьох років, і мій контракт закінчився за кілька місяців до появи другої дитини. Я більше не хотіла переходити від контакту до контракту і натомість вирішила влаштуватися на роботу на постійній основі. Я ніколи не хотіла бути мамою, яка сидить удома. Мій син народився у квітні, і я вирішила залишитися вдома на кілька місяців, доки не закінчиться навчальний рік, а потім знову почну працювати. Але коли ці кілька місяців минули, я зрозуміла, що ще не готова вийти на роботу. Ми з чоловіком вирішили, що у цей період зможемо звести кінці з кінцями. Рік. Рік перебування у декреті був моєю метою.
Джерело: unsplash
Багато хто впевнений, що для мами набагато краще працювати вдома, ніж їздити до офісу. Але я почувала себе пригніченою і замкненою вдома. Мені здавалося, що якась частина мене тепер просто не існує.
Кожна з нас приміряє певні соціальні ролі, залежно від життєвих ситуацій. Материнство – це лише частина моєї особистості, а не я цілком. Під час знайомства з кимось я не представляюсь як «мама», я говорю, що я «Діана» або «Діна». Моя особистість втілює набагато більше, аніж поняття «мама». Я захоплена правами людини, політикою, освітою, соціальними питаннями, любов'ю, іншими проблемами, співчуттям. Я — письменник. Я викладач. Я подруга, дочка, сестра, дружина, партнер, довірена особа. Я боєць і захисник. Я буваю впертою, самовпевненою, дратівливою, і іноді я помиляюся.
Залишаючись у декреті, я взяла на себе набагато більше «маминої» особистості, ніж сама того хотіла. Я в жодному разі не вибачаюсь і не звинувачую себе за ці почуття та відчуття. Я не хвилююся, що хтось прочитає ці рядки і вирішить, що я погана мама, бо знаю точно, яка саме я мама. Але я також знаю, що я не просто мати. Я жінка. Я люблю коли мені кидають інтелектуальні виклики. Мені подобається спілкуватися з іншими дорослими і розмовляти з ними про щось більше, ніж просто розклад годівлі, час сну, привчання до горщика, шкільні обіди, домашні завдання та гуртки, що розвивають.
Джерело: unsplash
Залишатися вдома повний робочий день було для мене як покарання. Мені здавалося, що мій внесок у сім'ю незначний, тому що я не заробляла. Мої дні були нескінченним циклом: прибирання-приготування і так по колу. Цього було недостатньо, мені потрібно більше внутрішньої свободи.
Проте в ніч перед виходом на роботу я проплакала практично до ранку. Незважаючи на те, що я мріяла вирватися зі світу підгузків та мультиків, мене роздирало почуття провини за те, що більшу частину дня я тепер проводитиму не з дітьми. Але, буквально через тиждень це почуття як рукою зняло: я почала насолоджуватися світом, наповненим зустрічами, колегами, поїздками та дедлайнами.
Звичайно, бувають моменти, коли я переживаю через те, що не можу забрати доньку зі школи, відвідати шкільний концерт чи свято в саду. Іноді мені здається, що мами, які працюють, повинні отримувати більше привілеїв. Але я усвідомлюю, що робота – це мій вибір. І цей вибір робить мене щасливою.
Джерело: unsplash
Я не кажу, що жінка після народження дитини обов'язково має повернутися до роботи. Зовсім ні. Я наполягаю на тому, що кожна з нас повинна робити те, що допомагає їй відчувати себе щасливою. Якщо це перебування з дитиною 24/7, будь ласка. Якщо ця робота в офісі - чудово. Якщо це кілька годин на тиждень занять спотом віч-на-віч – теж чудово. Адже тільки щаслива мати зможе зробити щасливими своїх дітей.
