Згідно з численними опитуваннями, одним із найбільших страхів вагітних жінок є народження хворої дитини.
Джерело: Unsplash
Ускладнення під час вагітності досить часто складно сприймаються майбутніми мамами, які зазнають різноманітних емоцій – хвилювання від майбутніх пологів, страх і навіть паніку.
Австралійська мама Кірі вирішила розповісти свою історію про пологи на 30-му тижні вагітності, щоб підтримати мам з усього світу на цьому складному шляху та довести, що дива трапляються. Вона також вважає, що найголовніше у складній ситуації – вірити у світле майбутнє для себе та для свого малюка.
Як я народила на 30 тижні вагітності: історія мами
Джерело: Miracle Babies Foundation
Я дізналася, що вагітна на Новий рік. Я була дуже схвильована, але водночас сильно нервувала.
На восьмому тижні вагітності у мене різко піднявся тиск. Мій лікар проконсультувався з іншими фахівцями та мені прописали ліки, щоб повернути кров'яний тиск у норму.
На 26-му тижні вагітності я пішла на звичайне допологове обстеження. Мій кров'яний тиск знову піднявся до 180/120 мм рт.
За даними Фонду серця Австралії:
- Артеріальний тиск нижче 120/80 вважається оптимальним
- Артеріальний тиск від 120/80 до 129/84 вважається нормальним
Мене поклали до лікарні, де мій кров'яний тиск було відновлено. Моя справа була передана іншим фахівцям.
З 28-го тижня до 30-го тижня щодня мені здавалося, що в мене почнуться пологи через високий тиск і мені постійно доводилося здавати аналізи. А з 26-го тижня я майже щотижня проходила УЗД.
На 30-му тижні + 3 дні ми з чоловіком, як завжди, вранці встали, щоб іти на роботу. Я виміряла тиск, як і робила щоранку. Було 160/100.
Коли у мене підвищувався кров'яний тиск, лікарі говорили мені, що я повинна прийняти ліки і перевірити ще раз через 15 хвилин.
Мій чоловік збирався йти, стоячи на порозі з ключами в руках і спитав, який у мене тиск. Я пам'ятаю, як сказала, що воно високе і що я хочу перевірити його ще раз. Цього разу воно було ще вищим: 180/110.
Мій чоловік доставив мене до відділення невідкладної допомоги. Наступне, що я пам'ятаю, мене терміново доставили до відділення реанімації з кров'яним тиском, який тепер підвищився до 217/120.
Джерело: Unsplash
Мене перевели до пологового відділення. Вони зробили аналізи крові та накачали мене ліками від високого тиску.
Мій тест на білок складав 28; при прееклампсії білок – 30. Мене направили до лікарні з гестаційною гіпертензією. Тієї ночі у мене з'явився сильний біль у печінці. Я прокинулася опівночі від уколів стероїдів, але не отримав жодних пояснень, крім: «Це про всяк випадок, якщо дитина народиться рано».
Зрештою, настала 8 ранку. Медсестра увійшла до моєї палати і сказала, що у мене все ще високий кров'яний тиск, але він під контролем, тож я зможу повернутися додому. Я зателефонувала до чоловіка, щоб сказати йому, що мене відпустили додому; він був унизу на парковці.
На той час, як чоловік дістався моєї лікарняної палати, мене оточили лікарі та фахівці. Як з'ясувалося, мій білок злетів до неба за кілька годин.
Приблизно через годину мене перевели до пологового відділення, де мені сказали, що моя дитина має народитися цього ж дня.
У цей момент я емоційно вимкнулася. Я не могла впоратися з тим, що мені казали. У мене був 30-й тиждень вагітності, і моя дитина ще не була готова до пологів.
Нам сказали, що доведеться зробити кесарів розтин. Лікар пішов і невдовзі повернувся. Ми попросили трохи часу, щоб подумати, але лікар сказав, що ми не можемо чекати – ми не маємо навіть 24 годин.
Мій чоловік вийшов з палати, і лікар сказав йому, що мені потрібно робити екстрений кесарів розтин. Його поставили перед вибором — я чи наша малеча.
Мій чоловік повернувся в палату і сказав, що мені потрібно зробити кесарів розтин, тому він підписав усі папери.
Моя прекрасна дівчинка народилася о 14:14, її вага становила 1,26 кг.
Джерело: Miracle Babies Foundation
Вона була доставлена до відділення інтенсивної терапії новонароджених. Хоча на той час я цього не знала, у мене розвинулася не лише прееклампсія, а й HELLP-синдром: перестали працювати печінка та нирки.
Я не могла побачити свою дівчинку до 11 години вечора наступного дня. Це був початок нашої 8-тижневої подорожі у відділенні інтенсивної терапії, в якій ми робили один крок уперед і два тому. Незважаючи на те, що ми думали, що ніколи не заберемо нашої прекрасної дитини додому, цей чарівний день нарешті настав.
Наша малеча зараз не така вже й маленька – їй 12 місяців. Вона найдивовижніша маленька дівчинка, яку ми знаємо.
