Майже у всіх сім'ях молоді батьки стикаються з проблемою укладання малюка спати, адже новонароджені дуже швидко звикають засипати лише на руках.
Джерело: Freepik
Малюк, якого намагаються привчити засипати до ліжечка, гірко плаче і часто серце батьків просто не витримує. Мама і тато або змушені постійно качати малюк на руках, або укладати його разом із собою у своє ліжко.
Журналіст Елісон Хоуп із Нью-Йорка, молодий батько, який багато пише про виховання дітей, поділився з читачами своєю історією про те, що сталося, коли їхня сім'я не змогла привчити малюка спати на руках.
«Нам говорили: перестаньте заколисувати дитину на руках, коли їй виповниться 3 місяці, до 6 місяців вона вже має звикнути засипати самостійно. Друзі та родичі попереджали нас, що інакше, малюк постійно проситиметься на руки і незабаром наше життя і нічний сон перетворяться на пекло.
Ми, як батьки, дуже хотіли, щоб наш малюк спав у своєму ліжечку один і не прокидався, але нічого не зробили для цього.
Джерело: instagram @mila_club_spb
Наш малюк любив засинати у нас на руках. До 3-х місячного віку це вважається нормальним, адже новонароджений абсолютно беззахисний і лише на руках батьків почувається в безпеці. Але, коли йому виповнилося 4 місяці, він продовжував несамовито кричати до тих пір, поки хтось із нас не здавався і не брав його до себе. Тоді ми з дружиною домовилися, нехай він ще трохи підросте, відучуватиме малюка від рук ми почнемо після 6 місяців.
Коли йому виповнилося шість, нічого не змінилося. Його треба було нескінченно заколисувати та заспокоювати, інакше він не спав зовсім. Навіть якщо нам вдавалося якимсь дивом його заколисувати, як тільки ми перекладали його в ліжечко, він прокидався і все починалося спочатку.
Джерело: instagram@taylergolden
У якійсь книзі ми прочитали, що після 6-місячного віку діти відчувають тривогу, коли надовго розлучаються з батьками. Коли наш малюк плакав на самоті у своєму ліжечку, ми думали про те, що він почувається покинутим, покинутим нами, батьками! Муки совісті змушували нас знову і знову брати його на руки, і тільки тоді він засинав. У ліжечку він міг проспати годину, максимум дві, а потім знову крик і знову руки.
Ми обговорювали з педіатром, як відучити дитину від рук. Він казав нам, що ми маємо дозволити дитині трохи поплакати; що почуття прихильності, яке відчуває до нас наша дитина, може позбавити її можливості приймати самостійні рішення у старшому віці; що нами просто маніпулюють, але жодні з аргументів – не працювали.
Зараз нашому малюкові 9 місяців, і він спить із нами у нашому ліжку. Іноді він спить не прокидаючись до ранку (і це благословенні ночі для нас з дружиною), а іноді він прокидається серед ночі, щоб поїсти і пограти. Це дуже втомлює нас, дорослих, але ми намагаємося прислухатися до потреб нашого малюка, а не зломити його волю.
Друзі вважають, що моя дружина і я зіпсували нашого сина, дозволяючи йому керувати нашим життям. Але ми думаємо, що просто дали нашому малюкові те, чого він дійсно потребував – наше тепло і любов.
Звичайно, якщо йому до 13 років будуть потрібні соска з пляшкою та сон у нашому ліжку, я, можливо, переосмислю правильність прийнятого нами рішення. А поки що ми думаємо, що зробили все правильно, прислухаючись до найважливішої людини в нашому житті, нашому синові».
