Для того щоб мати гарний шкільний старт, дитина повинна хотіти йти до школи, чекати на цю подію з нетерпінням. Чому ж деякі дітки не хочуть іти до школи? Давайте розбиратися разом!
У чому причина, малюк?
Сьогодні до першокласників висувають набагато вищі вимоги, ніж 20 років тому. Дитина, яка ледь досягла 7 років, повинна мати розвинену пам'ять, логічне мислення та увагу. Йому потрібно мати добре розвинену дрібну моторику, яка визначає, наскільки швидко і добре він навчиться писати. Передбачається, що дитина вже вміє читати, рахувати, розповідати по картинці, має об'ємний багаж загальних знань.
Батьки, почувши про такі драконівські вимоги, прагнуть віддати своє чадо на курси підготовки до школи у тому дитячому садку, який відвідує дитина, або у тій школі, куди вона піде вчитися. Звісно, це непогано. Особливо якщо врахувати той факт, що самі батьки часто не можуть комплексно підготувати дитину. Вони не мають спеціальних знань і часто — часу.
У групах підготовки до школи діти зазвичай задають домашні завдання. Виконання їх вважається не обов'язковим (і не повинно бути таким!). Але насправді, якщо дитина не виконає завдання, її по голівці не погладять. Тож у кожній другій сім'ї, де є дошкільник, періодично розгортаються баталії.
Дитина не хоче сідати за уроки, вона прагне грати. Мама наполягає, лається, тато загрожує ременем. Переляканий малюк сідає за стіл. Однак цифри, літери та візерунки виходять кривувато, літери не хочуть складатися у слова. Батьки закипають: «Та він просто лінується! Чи не хоче займатися! Ми гроші платимо, а він!..» І обрушують на дитину весь свій гнів. Хтось словесний, а хтось і фізичний.
Але дорослі в цьому випадку абсолютно не мають рації. Дитина не винна. Справа в тому, що така поведінка повністю відповідає її віку.
По суті він ще дошкільник. Для малюка цього віку на першому місці все ще залишається слово «хочу», а не слово «треба». Звичайно, чим старшою стає дитина, тим легше їй змусити себе зайнятися чимось, що їй не так цікаво. Легше, але не легко.
Педагоги на курсах підготовки до школи намагаються враховувати все це: заняття відбуваються в ігровій, цікавій та близькій для дитини формі. Тому діти зазвичай із задоволенням відвідують такі заняття, чекають на них. Але прийшовши додому, хлопці нізащо не хочуть виконувати завдання. Чому? Тому що батьки прагнуть посадити їх за стіл саме зі словом «треба» і, не дай Боже, з ременем за спиною.
Батьки загрожують: «От не робитимеш уроки, двірником станеш!» Або: «До школи підеш, будеш одні двійки отримувати, раз займатися не хочеш!» Поступово у голові у дитини формується темний, загрозливий, лякаючий образ школи та вчителя.
У таких дітей психологи діагностують високий рівень внутрішньої тривоги, а також повну відсутність бажання йти до школи.
Багато бажаєте, батьки!
Ситуація стає ще гіршою, якщо батьки лають або фізично карають дитину за погане, на їхню думку, виконання завдання.
Часто батьки виходять із себе, чуючи, як малюк не може скласти літери у склади та прочитати слово. Або коли вони бачать корявенькі літери та цифри у зошитах. Якими тільки епітетами не нагороджують люблячих татів та мами своїх дітей: «Бездар! Тупиця! Безглуздий!»
Можливо, батьки щиро думають, що саме у такий спосіб зможуть налаштувати дитину на краще виконання завдання. Але вимагають протилежного результату: малюк не тільки не покращує свої результати, але починає розуміти ще гірше.
Всім батькам, безумовно, хочеться бачити каліграфічне написання букв, цифр та візерунків та чути виразне читання. Але це неможливо у 5-6 років! Тільки ближче до 7 років середньостатистична дитина починає читати складами більш-менш впевнено. У психологічних тестах трохи кривуваті та невпевнені лінії в завданнях «Обведи по точках», а тим більше при самостійному зображенні не вважаються помилкою. Більше того, у тесті «Графічний диктант» нерівні лінії, що тремтять, «бруд» не викликають зниження оцінки. Хоча саме підвищену акуратність батьки зазвичай вимагають від дітей.
Обґрунтований страх
Дитина, яку часто лають або навіть б'ють за «погано» зроблену роботу, починає боятися братися за будь-яке завдання, бо наперед бояться покарання. Це відбивається на м'язовому тонусі: м'язи руки і пальців виявляються настільки напружені і спазмовані, що ні про яке успішне виконання письмових завдань і мови не може бути.
Перенапружуються і голосові м'язи, і ось уже дитина не може прочитати пропозицію, а її голос стає тихим, тремтячим і здавленим.
Не кажучи вже про те, що головна думка б'ється в голові: «Як би знову не покарали!» А для успішних занять у малюка має бути зовсім інший настрій: впевненість, інтерес, бажання дізнатися про щось нове та цікаве.
Але це паралізується страхом перед неминучим покаранням.
Малюк неодноразово чув від батьків та вихователів, що у школі важче, ніж у саду, треба робити уроки і можуть поставити двійку. Але якщо вже зараз майбутнього першокласника лають або навіть б'ють за погано зроблені уроки, то цей страх поширюється на школу: «Не хочу і боюся йти до школи, бо можу отримати двійку, а потім паском від тата».
Дитина, яка звикла чути окрик або отримувати потиличник за неправильну відповідь, буде боятися відкрити на уроці рот і віддасть перевагу мовчати, або сказати «не знаю», аби не ставити себе під загрозу. Проте скоро школяр зрозуміє: за мовчання чи «не знаю» можна гарантовано отримати оцінку, яку боїшся найбільше. Можливо також, що діти, які знають і мовчать, бояться агресії з боку вчителя. Вони вже звикли до неї, поки займалися з батьками вдома.
Дитина потрапляє в ситуацію, коли і відповісти боїться, і не відповісти не може. Ця ситуація стресова, і вона провокує хронічну шкільну неуспішність, невротичні симптоми (нервові тики, нав'язливі рухи для самозаспокоєння), а також підвищену захворюваність (коли хворієш, до школи ходити не треба).
Саме так батьки домагаються того, щоб їхня дитина не хотіла йти до школи, у неї була висока внутрішня тривога, щоб вона втратила довіру до найближчих людей (своїх батьків), і зрештою стала неуспішним учнем.
Без криків та істерик!
Батьки можуть запитати: як переконати малюка виконувати завдання педагога без крику та погроз? Немає нічого неможливого!
1. Виконайте чіткий режим. Нехай дитина знає, що у суботу та неділю після сніданку, вона 15—20 хвилин виконує завдання. Потім ще 15-20 хвилин увечері після полудня. Повісьте режим дня на стіні і звіряйтеся з ним, якщо малюк упирається.
2. Не тримайте дитину за столом понад 15-20 хвилин. «Сидітимеш, поки не зробиш!» - Абсолютно неприйнятний варіант для дошкільника. Якщо він знає, що заняття не будуть довгими, то не стане сильно упиратися, приступаючи до них.
3. Під час виконання дитиною завдання намагайтеся бути поблизу (але не сидіти поруч). Це потрібно, по-перше, для того, щоб малюк менше відволікався, а по-друге, щоб надати йому допомогу, якщо вона знадобиться. Якщо дитина чогось не зрозуміла і попросила допомогти, підійдіть, спокійно і доброзичливо допоможіть їй.
4. Включайте у заняття ігровий та змагальний моменти. Ви можете купити пісочний годинник і запропонувати дитині встигнути написати 2-3 рядки, поки сиплеться пісок. Це допоможе малюкові краще концентруватися на завданні та зробить його цікавішим.
5. Виключіть зі своєї промови образливі слова («невміха», «безглуздий», «дурний» та ін.). Оцінюйте не особистість дитини, а її дії. Якщо завдання виконане погано, скажіть: «На жаль, ти сьогодні не надто старався. Бачиш, як неакуратно вийшло». Зрозуміло, що фізичні покарання повністю заборонені!
6. Ніколи не порівнюйте успіхи вашої дитини та інших дітей. Порівнюйте його досягнення чи невдачі з його минулим досвідом. Скажіть малюкові приблизно так:
«Минулого разу в тебе не дуже добре вийшло, а сьогодні вже набагато краще!» Або: «Сьогодні ти не надто старався. Сподіваюся, що наступного разу в тебе вийде акуратніше».
7. Більше хвалите дитину. Ваше несхвалення має бути м'яким, а похвала більш частою.
8. Пам'ятайте, що малюк і так розвивається семимильними кроками (особливо якщо йому не заважати). Не вимагайте від нього неможливого, він обов'язково навчиться!
9. Щоб мати об'єктивні дані щодо розвитку дитини, зверніться до психолога. Якщо у вашому дитячому садку є психолог, то до його обов'язків входить комплексне тестування дітей підготовчої групи до школи. Обов'язково дізнайтесь результати та отримайте рекомендації. Якщо такого спеціаліста в саду немає, зверніться до найближчого психологічного центру.
10. Ніколи не лякайте ні школою, ні вчителями. Щоб дитина хотіла йти до школи, у її голові має скластися позитивний, теплий образ. Розкажіть про ваше шкільне дитинство, згадайте кілька веселих історій. Покажіть шкільні фото та розкажіть про ваше шкільне життя та однокласників. Розповідайте якомога більше і конкретніше про шкільні звичаї та правила.
Дорогі мами та тата! Ви любите своїх дітей і бажаєте їм лише гарного. Будьте ж критичні, і насамперед щодо самих себе. Багато дитячих проблем старанно «вирощуються і удобрюються», як не прикро, саме батьками. Починаючи підготовку до школи, не форсуйте події і намагайтеся до певного часу перетворити все на захоплюючу гру. Пробудивши інтерес до школи у малюка, вам треба буде потім тільки підживлювати його.
