Піднебінні мигдалики (або гланди), що хронічно запалюються, — це бомба уповільненої дії. Мигдалики призначені природою для того, щоб створювати заслін інфекції, що потрапила в горло, і перешкоджати її поширенню. Але при постійних ангінах цей форпост імунної системи не виконує свою захисну функцію. Навпаки, сам стає розсадником бактерій.
Запалені гланди збільшуються в розмірах, завдаючи дискомфорту дитині, а хвороботворні мікроби легко проникають і до інших органів (серце, нирки), провокуючи серйозні захворювання. Тож залишати без уваги цю проблему не можна – треба лікуватися!
Чи варто погоджуватися?
Сьогодні лікарі не поспішають видаляти гланди, намагаючись їх вилікувати. Призначаєтьсяють промивання мигдалин розчинами-антисептиками, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, ультразвук) і навіть спеціальний мікромасаж гланд. Якщо мигдалики збільшені незначно (1-2-я стадія), така стратегія приносить свої плоди: гланди запалюються значно рідше, і дитина може перерости цю проблему.
Якщо мигдалики все одно постійно турбують, лікарі вибирають хірургічне втручання. Без нього не обійтися, якщо гланди розрослися настільки, що утруднюють дихання (хропіння під час сну, що супроводжується перериванням дихання кожні кілька хвилин), а також якщо у дитини на тлі хронічних ангін з'явилися супутні захворювання (пієлонефрит, ревматизм). Але, як правило, до 5-6 років гланди не видаляють.
Вилучення: сучасний підхід
Забудьте страшні історії про те, як видаляли гланди раніше. Сьогодні тонзилоктемію (видалення мигдаликів) проводять під наркозом – боляче не буде! Хід операції допомагає контролювати сучасна апаратура: завдяки цьому у лікаря є стовідсотковий огляд дільниці, що зводиться, що зводить до мінімуму ризик повторного розростання лімфоїдної тканини після хірургічного втручання.
Як правило, через 4-5 днів після операції дитину виписують додому. Протягом тижня важливо дотримуватись правил: виключити тверду, грубу та гарячу їжу, ретельно підтримувати гігієну порожнини рота.
Профілактика: як уникнути проблем?
Вживати заходів треба задовго до того, як ангіни стануть хронічними, а гланди розростуться.
- Загартовуйте шийку малюка. Але звісно, не в період хвороби, а через 2-3 тижні. Робіть полоскання прохолодною водою або відварами трав (добре підходить евкаліпт) поступово знижуючи градус.
- Слідкуйте за здоров'ям верхніх дихальних шляхів: хронічний нежить - Серйозний провокатор.
Доброго дня!
З вчорашнього я в шоці!
Помер чоловік якого я знав і поважав, цінував і любив. Світла Вам пам'ять пані Неля.
Цю людину я знав як виховательку з великим стажем дитячого садка у Латвії польської групи. Виховательку моєї донечки.
Я знав, що вона захворіла, що була ангіна начебто і була на лікарняному.
Але я й не припускав, що ця людина зважилася на операцію з видалення гланд.
Сталася трагедія.
Я не знаю подробиць, тому що сам далеко від того місця.
І це Латвія, тобто як Європа. Технології і таке інше…
Відразу після отриманої інформації, можна сказати, я зазнав 2 шоку. Перше це, звичайно, раптова смерть людини якої знав і поважав, а другий шок, спогади, психологічна травма, яка залишилася у мене з дитинства. У віці 5 років мені видалили гланди…
Я чудово пам'ятаю, як мене «заспокоювала» моя мама, кажучи мені про те, що мені заморозять шийку і не буде боляче. А я ж цікавий, перепитував: — А як? а як мама мені його заморозять? Морозиво чи дадуть? Мама довго не думала і погодилася з такою версією, аби мене заспокоїти. Я як дитина, звичайно вже не фантазувала собі цілу купу морозива пломбіру в склянці. Але всі мої уявлення розсіялися звичайно, як ви розумієте, відразу після того, як я потрапив до лікарні. Причому одна, без мами, 5-річна дитина.
Настала моя черга, за мною прийшли, взяли за ручку і повели коридором. Вона мовчала.
Завела мене до холодного операційного кабінету, і сказала, ні, тобі зроблять укольчик.
Посадила мене в крісло і мені раптом стало страшно, не по собі. Підійшла якась інша тітка, накрила мене зеленою клейонкою, ручки мої завела назад. , І величезний шприц як мені тоді дитині здалося.
- Відкрий рот! - сказав лікар.
А тітка в цей час мене тримала за руки і за голову щоб не смикався. Але від цього ставало ще страшніше, мені п'ятирічній дитині.
Зробили неприємний укол. Мені дитині все тоді було страшно і неприємно.
Полізли в мою шийку….
Я став відчувати, що мені важко дихати, пішла кров, від чого я став їй захлинатися і від цього плюватися на хірурга.
Пам'ятаю лише те, що наприкінці операції він майже весь був у крові.
І останні його слова пам'ятаю: давно у мене не було такого пацієнта.
Мене зняли з крісла, так як я самостійно не міг йти, мене буквально волокли. А я плакав, але не міг говорити і вимовити слово ... МАМА ...
Мене привели в палату і поклали на ліжко. І я довго плакав, намагаючись сказати слово МАМА.
Досі важко згадувати таке…
На ранок я не міг ще говорити, і мене просили мовчати.
Найстрашніше вже було позаду.
Але після цього я кажу, мами, не віддавайте своїх дітей видаляти гланди і тим більше не залишайте їх одних у такій ситуації!
дата коментаря не вірна висвітилася: зараз 05.04.2015 рік та історія зі смертю сталася кілька днів тому!