Щороку в третій четвер травня в Україні святкують день, присвячений символу країни – вышиванці. Цого року День вышиванки припадає на 19 травня.
Це свято поки не має офіційного статусу, але це лише питання часу. Впреше його святкували в Чернівцях, в 2006 році – це була пропозиція студентки Чернівецького національного університету Лесі Воронюк. Тоді ідею підтримали декілька студентів та викладачів вишу. День вишиванки не має ніякого політичного підґрунтя, свято покликане популяризувати українську культуру і традиції. Якщо маєте, надягніть вишиванку в цей день, та привітайте одне одного з днем вышиванки.
Встає над світом щире сонце вранці
І землю гріє променем ясним.
А я іду по світу в вишиванці.
Я — українець! І горджуся цим.
В нас обереги вишивають здавна.
Така традиція в народі прижилась.
Вона прадавня, вічна й дуже славна.
В культурі й до сьогодні збереглась.
Ані вікам, ні моді не здолати…
Вона в людському серці і в душі.
У ній любові, мрій, надій багато
І ти традиції забути не спіши.
Усе навколо завмирає,
Коли вдягаю вишиванку.
Лиш серце радісно палає,
Мов промінь сонця на світанку.
Коли вдягаю вишиванку,
Немов в любові признаюся
Своїй країні ніжно й палко,
Вдягну і Господу молюся.
Одягну я зранку
Білу вишиванку,
Заплету у косу
Я Червоний мак,
Вмиюся росою
З зілля на світанку
І піду міжду люди так.
Хай Усі навколо
День новий стрічають,
Хай співають гучно
Радісних пісень,
Бо сьогодні свято
(Українці знають!),
Й весело святкують
Вишиванки День !!!
Я встану рано-вранці, на світанку,
Як спалахне на квіточці роса.
Вдягну найкращу в світі вишиванку
І оживе, засвітиться краса
В промінні сонця. І моя сорочка
У рунах, в квітах зразу оживе…
З чарівних квітів я сплету віночка
Й над світом щира пісня попливе.
Сорочка, що матуся вишивала,
Сердечко гріє, душу веселить.
Бо ж мама щастя-долю закликала.
Цей оберіг в житті нас захистить.
Встає над світом щире сонце вранці
І землю гріє променем ясним.
А я іду по світу в вишиванці.
Я — українець! І горджуся цим.
В нас обереги вишивають здавна.
Така традиція в народі прижилась.
Вона прадавня, вічна й дуже славна.
В культурі й до сьогодні збереглась.
Ані вікам, ні моді не здолати…
Вона в людському серці і в душі.
У ній любові, мрій, надій багато
І ти традиції забути не спіши.
Сорочку мати вишивала сіну
І душу, й серце у вишивку вкладала.
Як пам’яті народної відлунки,
На полотні з’єднання були візерунки,
Де кожен хрестик — то життєві миті…
Мережила по білому блакиттю,
Лягала ниточка до ниточки мрійливо —
Дитині б частку вишити щасливу,
Щоб оберегом стала для синочка
Руками неньки вишита сорочка.
Як я малим збирався навесні
Іти у світ незнаними шляхами.
Сорочку мати вишила мені,
Червоними і чорними,
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої два кольори
Оба на полотні, в душі моїй оба.
Два кольори мої два кольори:
Червоне то любов, а чорне то журба
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись як мамине шиття
Мої сумні і радісні дороги.
Мені війнула в очі сивина
Та я нічого не несу додому,
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.!!!
Дмитро Павличко
Вишиванку вишивала
Навесні твою,
В нитку мрію укладала
І любов свою.
Ніжну мрію, що шепоче
Дивну казку в сні,
Що цілує твої очі
І співа пісні.
Все найкраще в ній зібрала
Із долин, із гір
І в мережку повкладала
У хрещатий взір.
Хай на серце тобі ляже,
Наче цвіт в маю,
І душі твоїй розкаже
Про любов мою.
Є. Лещук